Коли син із невісткою розлучався, то я принципово стала на його бік, хоч і розуміла, що він не правий у тій ситуації. Ліда – невістка колишня, говорила мені тоді, що я можу лишитись коло неї, але я не погодилась, вирішила іти за сином своїм. Тоді я багато чого невістці наговорила, визнаю, не права була. Але хіба ж я знала, що все складеться от так.
Свого часу у моєму житті склалась дуже важка ситуація. Ми із чоловіком жили у гарній власній квартирі. Дім був на два господаря, а поруч нас жив Ілько – місцевий гульвіса. От одного разу він і заснув з відчиненими дверцятками у грубі.
Прокинулись ми із чоловіком, та ледь у вікно вискочили. ото і все багатство, що життя та те у чому спали. Ільку що? А нічого, він пішов до матері жити, а ми під небом відкритим залишились.
Нас до себе Вадим, син наш жити забрав. Чоловік мій поїхав на заробітки, аби дім новий придбати, та так і не вернув. Там він собі знайшов нову дружину і молодшу і з домом у якому було все. Чесно сказав, що не любов там головне, а на старість років знову все з нуля будувати він не готовий. От так.
Я ж біля сина залишилась. Ліда – невістка моя, жила із сином моїм уже п’ятнадцять років. не все у них мирно і тихо було, але вона все одно його кохала. У них дві доні підростало. Ззовні досить благополучна сім’я, Ліда сміття із хати не виносила на люди ніколи.
І от мій син вчергове на “ліво” зачастив. У такі періоди він ставав нестерпним, просто. Ліда на всій вині була завжди. ну і цього разу так само. А Ліда терпіти не стала. одного дня узяла його речі і виставила із хати. Син речі зібрав і пішов до тієї Світлани жити, а я лишилась. Ліда просила мене лишитись із нею, казала. що будемо собі разом жити, дівчата вчитись підуть, а ми лишимось удвох. все ж веселіше.
А мені так прикро за дитину свою стало тоді. Він тут жив 15 років, трудився, а вона його от так просто виставила. так. не ідеал, але й не лежень. Хіба то кіт чи пес? Хто так робить?
Багато я чого Ліді наговорила тоді, каюсь. Зібрала речі, грюкнула дверима і пішла за Вадимом. От тільки мене там ніхто не чекав, як виявилось.
Світлана не була Лідою. Стала у дверях монументом і не пускає. Я сина кличу, кажу що прийшла за ним, а він мовчить. Зрозуміла я що він підтримує ту Світлану і жити вони планують удвох і тільки.
А я що? Стою посеред вулиці із сумкою речей, які Ліда мені із матері покійної віддала. ні тобі документів, ні грошей. Звідти пішла, а там не прийняли.
Подалась до брата, але той впустив тільки на місяць, доки дружина у відпустці.
Ось, 18 числа треба з’їжджати, а куди не знаю.
Може піти проситись знову до Ліди?
Як думаєте, прийме?
повинна ж вона зрозуміти мою ситуацію. правда?
13,08,2023
Головна картинка ілюстративна.
