У нас із чоловіком троє дітей. Старшому синові зараз десять, середній дочці п’ять і молодшій буде чотири. Зараз вони живуть із батьком, а я бачуся з ними кілька разів на тиждень і забираю на вихідні та свята. Можливо, я не найкраща мама, але я помітила, що за такого розпорядку наших зустрічей з дітьми стосунки стали набагато ближчими і теплішими.
Шлюб, як я зараз розумію, був відверто невдалим із самого початку. Перша чарівність чоловіком розлетілась рожевими окулярами дуже швидко. Я працювала на досить складній роботі, але мені подобалася. Чоловік вимагав повного пансіону, який забезпечувала йому його мама. Великою помилкою було з’їжджатися тільки після весілля, але так наполягали батьки, вони були дуже релігійні.
Я крутилася білкою в колесі, приповзаючи з роботи, а ще й домашнє господарство на мені було. Чоловік вимагав готувати завжди на вечерю свіжі страви, сорочки мають бути відпрасовані виключно перед виходом, підлога повинна митися щодня, а потім ще й вікна вимити.
Батьки казали що звикну, а мама завжди наголошувала, що якщо вже я вийшла заміж, то тепер все, це раз і на все життя, це мій хрест. Свекруха приходила з ревізією і залишалася незадоволеною. Чому одразу не попросила йти всіх лісом? Стільки часу втратила, але що вже зараз…
Після появи дитини стало складніше, я все робила не так, на думку матері та свекрухи. Вони говорили зовсім протилежні один одному речі і навіть не близько до того, що радили спеціалісти.
З декрету я не виходила, чоловік заявив, що я й так ні з чим не впораюся і нічого не встигаю, а з роботою перетворю будинок на хлів. І знову свекруху з мамою підтакували, правий чоловік, так. Наші з чоловіком мами один одного не любили, але виявляли дивовижну одностайність у багатьох питаннях.
Виховання сина проходило складно, бо мені наперекір завжди діяли чоловік та бабусі з дідусями. Якщо я сказала не можна, то вони обов’язково дозволять.
Потім з’явилися доньки, і я взагалі перестала справлятися з ситуацією. Не знаю, що саме зі мною сталось, але я лиш плакала і все. От нічого не робила і лиш плакала. Чоловік подав на розлученні і вказав мені на двері. Дітей залишив собі.
Звичайно, за стільки років декрету я вже втратила досвід у своїй колишній сфері. Тому я влаштувалася касиром до найближчої крамниці. Щоб рідше бувати вдома і працювала майже цілодобово та без вихідних. На роботі я відволікалася і легшало. Кілька місяців такої роботи дозволили мені винайняти житло та з’їхати від батьків.
Я пройшла протягом року довгий шлях. Я змогла повернути себе. Повернулась у свою робочу сферу, перестала відчувати себе вічно винною. Навіть із дітьми стосунки налагодилися.
Тепер для дітей моя поява – свято. Вони слухняні, їм зі мною цікаво, ми чудово проводимо час. По можливості я забираю їх зі школи, садка, ми гуляємо, зі старшим робимо уроки та вироби, з молодшими дивимось мультики. Діти граються зі мною, слухаються і радіють моєму приходу.
А ось у чоловіка все не так райдужно. Свекруха, яка найгучніше говорила, що допомагатиме йому, вже за місяць втратила запал, а потім взагалі заявила, що вона свою дитину вже виховала і на ноги поставила, а онуків не зобов’язана. Чоловік крутиться сам і вимагає від мене більше уваги приділяти дітям. А ще краще забрати їх собі, я ж мама.
Але я поки що не можу їх забрати. Квартира маленька, зарплата теж невелика, і я поки не бачу ресурсу, щоб тягнути трьох дітей постійно одній. А що я залишусь з ними одна, тут навіть до ворожки на ходи.
Дітей я люблю, але поки мені потрібно самій прийти до тями, розібратися з усім і встати на ноги. Так чоловіку і сказала. Бачили б ви його обличчя. Це той що ще рік тому доводив, що я ні з чим не справляюсь, бо просто не хочу. Тепер же він прямо говорить, що сам не може впоратись. Що діти для нього занадто велика відповідальність і він не очікував, що все буде аж так.
Тепер моя мама і свекруха одностайні в тому, що я повинна дітей забрати. але правда в тому, що я перестала зважати на думку інших. Можете мене не зрозуміти, але чоловік сам у всьому винний. заварив кашу, хай сам і розсьорбує. Як би це не дивно звучало, але мене поки все влаштовує і я не проти, аби так і далі було.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
