Коли я на свій день народження побачила величезний букет троянд, то лиш роздратовано відсунула його ногою з порогу, бо я точно знала від кого він

То мій колишній чоловік надумав миритися!

Розійшлися ми дуже банально: у нього завелися гроші, які часто йдуть в купі з дуже ласими на них жінками.

Його не спинило те, що у нас двоє дітей і я була при надії в той час.

Чи варто казати, який стрес я пережила. Коли ота його нова пасія мені подзвонила і сказала, що кохає Михайла і вони будуть разом?

Я не могла повірити, що мій чоловік, якого я знала, якому довіряла, з яким планувала спільне майбутнє на таке здатен.

Це була якась чужа людина.

Ви коли-небудь бачили, як з людини моментально спадає личина?

Я це побачила на своєму любому Михайлові, який в одну секунду з милого чоловіка перетворився на розлюченого лицеміра.

– Я вас забезпечую! Ви нічого без мене не варті! Сама винна!

Це тільки деякі цензурні фрази. Тобто, мене поставили перед вибором: або я буду мовчати і буду забезпечена матеріально, або я буду сама на вулиці з двома дітьми, бо хата, яку ми будували була записана на його матір.

Я була буквально безпомічна, велетенська неповоротка жінка, яка вже все приготувала до появи малюка: одяг, ліжечко, коляску… і все це маю залишити?

Куди йти?

До матері з батьком в двокімнатну квартиру?

Я обрала поки мовчати, але мій чоловік зрозумів для себе, що я готова з усім змиритися. Тому вже не крився – приходив напідпитку, задоволений життям і вихваляв свою любку на моєму фоні.

Чи варто казати, що я потрапила в лікарню передчасно.

Біля ліжечка своєї дитинки я дивилася і картала себе за те, що спричинила це, адже треба було піти і все, але я вибрала примарний комфорт. А тепер ось такі наслідки – моя дитинка в інкубаторі та трубочках…

Звичайно, що Михайло одразу ж кинувся мене в цьому обвинувачувати.

Після трьох місяців в лікарні я забрала малечу до мами.

Було тяжко і мама мене не розуміла, адже дітей треба годувати, але я вже не слухала нікого, хто б знову зародив в мені сумніви.

Зараз Софійці два роки і вона така ж вертихвістка, як і її старша сестра.

Я відсудила половину його майна і ми знімаємо квартиру, старша ходить в школу, а з молодшою сидить мама, коли я на роботі.

Все внормувалося, дуже тяжко, але я вільна.

Найтяжче для мене були слова близьких, в тому числі й матері, щоб я все пробачила і вернулася до чоловіка.

Коли чекаєш підтримки, а тебе не лише не простягають руку допомоги, але й зіштовхують з рятівного плоту – ось найважче.

Михайло не дуже довго тішився з любкою, бо бідного чоловіка хоче хіба любляча жінка, а не корислива п’явка. Тепер він це зрозумів.

Тому й присилає мені квіти і навмисно великі букети аби всі бачили, яке велике у нього почуття до мене, щоб знову ж ці люди говорили:

– Він так розкаюється… Давай ти його пробачиш, бо ж дітям потрібен тато!

А ще він вирішив підключити до цього процесу дітей,  дарує їм дорогі іграшки. Водить на атракціони та ігрові кімнати, купує все, що вони хочуть.

– Бачите, який у вас тато хороший, правда, – питає їх.

А діти й раді і розказують мені, що тато купив, що говорив про мене.

– Тато каже, що він хоче кожен день з нами бавитися, але ти його не пускаєш. Каже, що він в тебе вже сто разів просив пробачення, а ти не хочеш пробачати. Мамо, давай ти тата пробачиш?

Ось так він мене обкладає з усіх сторін і я виходжу не дуже хорошою мамою, чи не так? Всі на мене дивляться з таким виглядом, мовляв, трохи покозинилася, то вже вертайся і перестань з себе тут корчити великомученицю.

Фото Ярослава Романюка.