Коли я побачила як сусідка Наталя із віником пішла на город, то мусила попід кущами смородини ховатись, аби дізнатись, що ж вона робити буде. Уже через якусь хвильку я бігла до хати казати доньці своїй, що Степан їй точно не пара.
Майже два роки тому не стало матері мого чоловіка. Ми із ним вичекали пів року і вже мали кому її дім у селі продати, але ж тут лютий 22-го року.
Ледь встигли ми зранку речі покидати у багажник і виїхати із мого рідного села де ми жили сім’єю. Думалось, що побудемо у домі свекрухи кілька днів і повернемось, але дому нашого немає, то осіли ми вже тут. Добре, що дах над головою є і тиша.
По приїзді моя донька Даринка, одразу почала зустрічатись із сином сусідки нашої Наталі. А що? діло молоде, обоє студенти. Бігала моя Даринка спочатку до нього, бо у них інтернет був, а їй навчатись треба була. Ну а потім уже він її чекав під дверима щовечора.
Дуже степан мені подобався. Моторний хлопець, завзятий. Робота у нього в руках, так і горить. І головне – робить він усе із душею, кожна дрібниця у нього до ладу. Нам допоміг у домі косметичний ремонт зробити. Ми допомагали йому, то втрьох охляли, коло нього.
Мама його, наталка, тієї ж породи. Не знаю. чи й спить ця жінка коли. О четвертій півнів будить, уже йде поратись, чи на город. А у вечері зорі рахує. світло у них до пізньої ночі горить і все бачу її, що у літній кухні щось робить.
Я також не з ледачих, але якщо геть чесно, то до не мені далеко, хоч я й молодша значно. Не скажу, що в мене порядків немає. але от так щоб на городі жодного тобі бур’янчика, то ні. Ми корови не тримаємо, але все одно не встигаємо за цією жінкою. Першою вона все садить, сапає і в погріб зносить.
Так і цього року. Картоплю вони за один день із сином викопали, а ми тиждень на лопатах хитались.Дивлюсь, уже й з сапою наталя вийшла, усі сорок соток городу після картопля загребла, пересапала і бур’янчик увесь винесла. Ну чесно, скільки живу то такого не виділа.
Але найцікавіше учора було. Бачу, з самого ранку іде Наталя на город із віником. Я мусила присісти і по межі попід кущами смородини за нею тихенько спостерігати. Ну не знаю я, що із віником можна на городі робити, чесно. Глядь, а вона замітає. Мілкий бур’янець що на стежці насіння розсипав вона у совок акуратно змітає.
Мати рідна! Ну чого чого, а такого я побачити не очікувала. Миттю у дім залетіла і кажу Даринці, що Степан їй не пара. Любов любов’ю, але жити вона у тій сім’ї не зможе.
Донька посміялась спочатку, але я її теж на пост у кущі смородини послала. Кажу їй іди дивись, що свекруха твоя майбутня робить і подумай, чи готова ти до такого.
Прийшла донька і ніби рукою махнула, але бачу, що й сама вражена. З чоловіком сьогодні розмову мала, він також сміється із моїх доводів, каже, що син то не мама і не обов’язково усе так буде.
А мені хоч плач. Починаю говорити, донька ображається, чоловік мені каже не втручатись.
Але я здаватись наміру не має. Буду робити все, аби Даринка не потрапила у ту сім’ю.
Ну хіба ж я не права?
14,08,2023
Головна картинка ілюстративна.