У Олі стосунки на відстані. Але сьогодні вона збирає валізи і їде в Львів! А там коханий Дімасик. Там щастя і радість! Познайомилися вони в Мережі в спільних друзях. Такий гарний хлопець запав їй в око, а після кількох місяців переписки – в серце.
Оля працює в невеликій фірмі з продажу канцелярії і тепер має їхати в головний офіс Львова. Львів вже подарунок сам собою. Але зустріч з Дмитром просто неймовірне щастя. Вони вже планували зустрітися, але то в одного, то в іншого якісь дрібні негаразди випиралися на перший план і все паскудили. Тож, завтра буде свято!
Дві години в автобусі мала легко витримати завдяки плей-листу. Проте, сусідка виявилася просто неймовірно балакучою. Ця мила жіночка почала з монологу, тому Оля просто кивала, бо й так половини не чула, але, коли та почала питально на неї дивитися, то вже почала казати «так». А далі слухати прийшлося тільки сусідку. Якщо коротко, то вона їде з відпочинку і зовсім не оздоровилася, а лиш знервувалася. Вдома на неї чекає кіт і онук. Вже би женився і вона б поняньчила правнуків. Скільки їй ще лишилося.
Час просто зупинився в цих нескінченних пригадуваннях молодості. Єдине, що бабуся мала таки чим похвалитися. Не те, що Оля. Сидить у своїх чотирьох стінах і найбільшим ризиком в житті вважає знайомство в мережі.
Вона, навіть, мамі не розказала за хлопця. Та би лементу наробила, що чужі людина – темний ліс, а як якесь недолуге попадеться? Але ж то не про Діму.
На Стрийському вокзалі помогла бабусі вийти з автобуса і побігла до таксі. Часу залишилося дуже мало, щоб і в офіс попасти, і в готель влаштуватися. Ще й на сьогодні запланувала з Дмитром зустрітися, щоб не потратити жодної хвилини.
Дмитро був таким самим, як і на фото, як і в розмовах, як і в мріях. Все було чудово – він, львівська кава і Старе місто. Хотілося, щоб тепер час зупинився, але ні, хвилини летіли, наближали наступний день. Далі робота і прогулянки з Дмитром містом. Показував їй видатні будівлі, скульптури чи просто мовчали на Високому Замку.
– Я би хотів, щоб ти прийшла до мене в гості.
– Ой, не зручно. Ми так мало знайомі, а тут твої сполошаться, нашо зайвих клопотів?
– То будуть приємні клопоти! Мої будуть лиш раді новим людям, бо всі старі вже набридли.
– Добре.
Вона згодилася. А чом би й ні? Вона вже тут, все так добре йде. Може, буде таки щасливе продовження? Вона дуже цього хоче.
Купила тортик і замовила таксі. Дмитро вже чекав на вулиці і взяв за руку.
– Дякую, що не підвела.
– Не дякуй. Раз я вже тут, то чом би й ні?
Двері відкрила та сама бабуся з автобуса! От тобі й збіги.
– А я вже йому всі вуха про вас прогуділа. Кажу, що таку гарну дівчину зустріла, таку добру. Жаль, не взяла номер. А він мені все про якусь Олю меле. А то ви! Боже, яка я рада!
Всі були щасливі – кіт терся об Олині ноги, бабуся сяяла від надії про правнуків, Дмитро радів, що бабуся перестане набридати одруженням, а Оля, що ця компанія їй дуже подобається.
Чи варто казати, що бабуся частіше дзвонила до Олі, ніж Дмитро, хоч він теж писав щодень. Вона вхопила їх за руки і притягувала невгамовно. Бо з їхніми характерами, вони ще довго б думали, сумнівалися, боялися.
Бабуся ж мала мету – правнуків. Пізніше вона всім подругам розказувала:
– Той курорт був страшне який невдалий, але з нього я таки привезла невістку. То, що маю сказати? Їдьте, подруженьки, їдьте і будете мати правнуків!
Фото ілюстративне.
