Вісімдесятирічна жінка з фарбованими сивим волоссям дивилася на струнку, високу помічницю нотаріуса.
— Чим я можу вам допомогти? — ввічливо посміхнулася помічниця.
— Ну, я прийшла заповіт скласти, всю ніч не спала.
— Гаразд, що і кому заповідати будете?
Бабуся влаштувалася зручніше і приступила до перераховування.
Квартиру я залишаю своїй внучці, душі в ній не чую, гроші нехай син з дочкою порівну поділять. Автомобіль залишу тому, хто за місцем спочинку мого чоловіка, царство йому небесне, світла людина була, доглядати буде, бо воно знаходиться досить далеко, тому для чого буде ходити пішки? Двійко моїх котів, нехай син племінниці забирає, він котів любить, то йому нехай ще й усі мої коштовності залишаються, утримання кішок — нелегка справа, їм хороший корм потрібен. А внук нехай попіл, який після мене залишиться над Австралією розвіє, тоді йому я заповім..
— Вибачте, де і що зробить?
— Мій прах над Австралією розвіє.
— Так це ж бозна де. Навіщо такі складнощі, якщо ви все життя в Україні живете? Для чого вам Австралія?
— Дівчинко моя — схилила голову старенька — складнощі, це робота з понеділка по п’ятницю в бухгалтерії, з дев’ятої ранку до шостої вечора, з годиною перерви і так протягом сорока років. Я ж це розумію, а він ще ні. По-іншому його з кола «робота-дім-робота» не висмикнеш. Я все життя сама такою була. Про це я шкодую найбільше. А він комп’ютерник, майже те саме, що й бухгалтер, по суті, весь день в екран витріщається. А у нього ще все життя попереду. От з’їздить до Австралії, світ подивиться. Від подорожей життя стає яскравішим, людина змінюється. Він повернеться іншим, не захоче більше дивитися на світ через монітор. Та й я опинитися в землі не згодна, а так хоч після закінчення свого земного життя помандрую. Заодно, хоч і у досить незвичайний спосіб, але покажу йому світ.
— Цікаво, — посміхнулася помічниця нотаріуса — гаразд, ми все підготуємо, завтра вранці вам буде зручно зайти підписати документи?
— Чому зайти? Я заїду, я щойно отримала водійське посвідчення, он навіть автівку купила — посміхнулася бабуся.
Помічниця нотаріуса провела літню жінку, заварила собі кави, сіла за стіл, обвела поглядом офіс, величезні стоси паперів, шафи з папками, принтер і подивилася у вікно. Бабусині слова ніяк не виходили у неї з голови. На очі потрапив телефон.
— Наталю, привіт! Скоро літо, ти кудись збираєшся їхати? Я тут про Каппадокію читала.
Фото – ілюстративне (pexels).