А тут Леонід, такий рідний, якого не цінує дружина, не хоче підписувати папери, каже, що має лиш заробляти гроші, бо їй вічно мало. Нічого йому не приготує, не приголубить і не висловить захоплення його здобутками.
А він просто хоче розуміння і тепла. Зовсім, як я.
То, чому я маю оглядатися на людей. Якщо він сам не хоче жити зі своєю дружиною і якби не дитина, то він би давно був вільним чоловіком.
Тим більше, він каже, що жінка навіть не дає йому з дитиною гуляти, завжди її опікує і оберігає.
– А скільки їй років, – питаю я.
– Та вже дванадцять, а вона від неї не відходить… Каже, що на мене не можна покластися.
А знаєте, що я думаю? Що нашу дитину ми будемо разом виховувати і він її буде дуже сильно любити.
Він буде водити її в садок, купуватиме морозиво, приноситиме з роботи якісь смаколики і казатиме: «Це тобі білочка передала…»
Лиш би його самолюбка дала йому свободу!
Отак я собі мріяла і вже готувала, де будуть його речі стояти та дитинки, коли трапилася та історія.
Наше місто хоч невелике, але тут з сусідами я не знайома, хоч вже роки живу в домі, а що казати про можливість зустріти його жінку в місті? По-перше. Я її ні разу й не бачила і не знаю, яка вона на вигляд, а, по-друге, де ми можемо пересіктися, коли ми абсолютно різні жінки, як каже Леонід.
Можемо… В жіночій консультації…
Пішла я на огляд і чекаю своєї черги, як тут захекана жінка завозить коляску з дитиною і питає чи таку і таку викликали.
Розумієте, у Леоніда дуже рідкісне прізвище і та жінка назвала те саме. Я глянула на неї, далі на дитину і побачила, що дівчинці на вигляд років дванадцять і вона так само білява, як і Леонід, з такими короткими кучериками.
Вона зайшла переді мною до того самого лікаря! Ви уявляєте цей збіг?
Я зайшла за нею вже сама не своя і почула розмову лікаря і медсестри.
– Я її вела, казала, що дитина буде з особливими потребами, але хіба я могла її переконати? Чоловік був на моєму боці, але вона вперлася і все…
Коли вони побачили, що я слухаю на всі вуха, то замовкли.
Ось все й стало на свої місця… Але ж Леонід, мій чуйний, добрий, щасливий коханий не міг бути таким!
Він мав причини аби не підтримати дружину… А тим більше, ось чому вона не хоче розійтися, адже на догляд за дитиною треба купа грошей.
Я шукала виправдань своєму коханому, але мусила знати правду.
І я йому розповіла все – як побачила її в коридорі з донькою, як чула розмову в кабінеті…
Я хотіла почути одне:
– Ти все наплутала, у мене немає особливої дитини і я дуже люблю свою донечку, я хотів аби вона з’явилася на світ.
Але я почула інше, те, що просто в голові не вкладається, в моїй не вкладається, а в його залюбки:
– Так, це правда. Лікарі нам порадили слушно, але ж вона як вперлася. І що тепер я був не правий? Ніякого життя ні у неї, ні й мене. Все навколо Інни крутиться. Все залежить від її самопочуття, а вона мов до неї прикута. Ти ж розумієш, що це як довічне ув’язнення? А вона, як блаженна, щаслива, що донька малює чи плаває… А я просто не можу так жити і не хочу.
Я його почула, а тепер не знаю, що думати. Навіть моя уявна дитина… Я б не змогла від неї відмовитися, що б лікарі не казали. А тут таке… А якщо у нашої дитинки буде щось подібне, то він так само вчинить і з нами?
Фото Ярослава Романюка.
