Все своє життя я вважала себе мало не вічним двигуном. Працювала день і ніч, намагалася все більше заробити, щоб дати синові гідне майбутнє. Двічі була у шлюбі. З батьком сина розлучилася через його постійні зради. А з другим чоловіком через те, що ми перестали розумітись. В обох важкі характери. І він і я хотіли бути головними. Так до консенсусу не дійшли, розлучилися.
І ось мені 50 років, але не відсвяткувала – злягла. Близько півроку я не могла встати з ліжка, що вже казати, щоб працювати. Синові навіть довелося взяти відпустку в університеті, щоб мене доглядати. Адже більше нікому. Лежу в ліжку, плачу, адже я і для сина стала тягарем. Тут хтось стукає у двері. Відповідаю, що відчинено. І заходить мій чоловік другий, Влад.
-Владе? Що ти тут робиш? – здивовано запитую я. Мені ще й так соромно, адже лежу в ліжку така немічна.
— Я дізнався, що ти занедужала. Ото приїхав, щоб бути з тобою, доглядати. Знаєш, Олено, я всі ці роки дуже шкодував, що ми з тобою розійшлися. Адже я тебе так любив і люблю зараз теж. Я хочу все повернути назад. Зрозумій, що я за тобою доглядатиму і любитиму сильніше, ніж раніше. Тільки дай мені змогу, прошу. — говорив він, усе вдивляючись у вічі.
— Владе, навіщо я тобі така? Я вже літня, від краси нічого не залишилося. Перестань.
— Ліно, я тебе люблю і зроблю все для твого щастя і щоб ти стала на ноги. – відповів він.
Не думала, що в житті так буває! Вийшла за колишнього вдруге заміж. Так, я здалася. Ми були надто впертими тоді, 14 років тому. Доводили одне одному щось, а потім шкодували обоє. Другий раз я вийшла за нього заміж, він і справді поставив мене на ноги, доглядав мене. Зараз у нас все добре.
Головна картинка – pexels.
