fbpx
Історії з життя
— Людко, до мене ніяких претензій. Все ти і тільки ти, – збираючи речі заявив чоловік, – з тобою два роки живемо і нуль результату, а Маша вже на шостому місяці. Ну і шо я оце біля тебе буду сидіти і з моря погоди чекати, як там уже все є. Так, що вибач. Хотіла мати чоловіка, потрібно було ворушитись

— Людко, до мене ніяких претензій. Все ти і тільки ти, – збираючи речі заявив чоловік, – з тобою два роки живемо і нуль результату, а Маша вже на шостому місяці. Ну і шо я оце біля тебе буду сидіти і з моря погоди чекати, як там уже все є. Так, що вибач. Хотіла мати чоловіка, потрібно було ворушитись.

Навіть не віриться, що я зважилася на це. Мені хочеться кричати на весь світ – я при надії! І мене аніскільки не бентежить, що я навіть імені не знаю батька моєї дитини. Я повинна розповісти про це хоч комусь, бо в своєму колі говорити про таке не зможу.

Чотири роки тому я вийшла заміж. Я завжди мріяла про велику родину і хотіла багато дітей. Мій чоловік був солідарний зі мною, тому ми вирішили не відкладати появу дітей. Але час минав, а діточок не було. Через два роки я стала бігати по спеціалістах, а чоловік знайшов ту, яка в одну мить «залетіла» від нього. Ми розійшлися. У нього з’явився син, а я потихеньку ридала на самоті.

Я годинами могла сидіти в парку і милуватися матусями з коляскою. Або на дитячому майданчику дивитися, як граються діти. В кожному малюку я бачила свою доньку чи сина. Одного разу я побачила коляску біля магазину, в якій спав малюк. Мами поруч не було, і я навіть поколисала чуже немовлятко.

Тоді я вирішила, що вистачить маятись, і пора взяти ситуацію в свої руки. Я прочитала багато інформації і зрозуміла, що важливо визначити сприятливий період і діяти. Коли за моїми підрахунками наближався цей самий день, я вирішила проконсультуватися з спеціалістом. Він підтвердила мої припущення, і я відправилася в магазин за новим платтям. Так, саме за сукнею.

І ось я стою як цукерка: в чарівному вбранні на підборах, макіяж і зачіска. Попереду важлива місія – я йду в клуб. Переступивши його поріг, я знітилась. Мені захотілося розвернутися і піти, але я згадала ту коляску і мирно сплячого в ній малюка. Тому я впевнено попрямувала до натовпу.

Тієї ночі я була не одна. Прокинувшись вранці, його поруч не знайшла. І, слава Богу, подумала я. Тепер залишалося лише чекати. Але з кожним днем ​​шансів ставало все менше. Я дуже непокоїлась, адже за два роки шлюбу нічого не сталось.

Через деякий час я помітила, що у мене збільшився апетит. Я постійно хотіла їсти. Спочатку я не надала цьому значення, але потім прочитала, що це може бути першою ознакою. Зробивши тест, я побачила дві смужки. Я і сміялась і плакала водночас. Ніяк не могла повірити, що всередині мене – нове життя. Найсмішніше, що я навіть не пам’ятаю імені майбутнього батька і мені все одно. Я народжу цю дитину, і він або вона будуть найщасливіші, бо я так довго цього чекала. Ніколи не здавайтеся, йдіть вперед до своєї мрії, і буде вам щастя.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головне фото – pixnio.

facebook