Я добре їм. Іноді занадто добре – пора б зупинитися. До речі, мої друзі-філологи прочитають це і відпишуться від мене. Але ти все одно не знаєш цих друзів.
І в кімнаті тепер порядок. Просто раптом виявилося, що жити в бруді неприємно, а шукати шкарпетки по півгодини – задовго. Тепер ми з пилососом регулярно вальсуємо квартирою і дивимося на сніг за вікном. А коли я перестану боятися повстання машин, куплю робот-пилосос і назву його Павло.
Я багато чому навчилася. Готувати, наприклад – це з простого. Ще я тепер вмію розлучатися, шукати квартири для оренди, звільнятися в кризу, вибирати подруг так, щоб не плакати через них, виховувати дітей так, щоб вони не плакали через мене.
До речі, пам’ятаєш, я все боялася, що у мене не прокинеться материнський інстинкт? Прокинувся. І спати перестала вже я…
Зате я тепер тебе розумію. Розумію, але не аналізую. Кажуть, це теж частина дорослості – берегти батьків замість того, щоб їх нескінченно аналізувати. Берегти, цінувати, дзвонити, поменше скаржитися і частіше говорити, що у тебе все добре, якщо вже є людина, для якої це найголовніша новина і радість.
Я пам’ятаю, як раніше було просто. Мама дозволила-мама не дозволила. Раз – вирішила – тобто, прийняла рішення на себе, звільнила від відповідальності.
Тепер я все вирішую сама, а до тебе їжджу, щоб побути маленькою, виспатися і відчути, ніби 36 років – тобі, а мені тільки 9, і можна знову йти без шапки під снігом, ловити язиком сніжинки і почуватися в безпеці.
Довше б.
З мережі.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
