Мама мене ближче до шостої набрала і знову із тим же питанням. прямо волала в трубку, аби я відмовилась від задуманого, каже, що селом пройти тепер не може і їй соромно людям в очі дивитись. От тільки я не розумію. а чому, власне, я повинна так робити?
З Романом ми одружились коли на першому курсі інституту навчались. Мені тоді лиш дев’ятнадцять виповнилось, а мама вже говорила, що потрібно поспішати, бо ж вік дівочий короткий.
Та й Ромка був вигідною партією, його батьки знані і заможні люди в нашому селі.
Ще на весіллі сталась не дуже приємна подія – я свого нареченого з яким щойно стояли давали обітниці, застукала зі своєю дружкою.
Ще тоді мені не вистачило розуму розвернутись і піти. Вмовляли мене і його батьки і мої. А те що сталось списане було на хвилювання і зайві келихи.
Оселились ми із Романом у містечку не далеко від нашого села. майже одразу у нас двійня з’явилась і з появою дітей у домі у мене просто зник чоловік. Він приходив під ранок і було видно що ніч у нього пройшла відмінно. міг відсипатись до вечора. на роботу він ходив, але заробленого я ніколи не бачила, тож мусила просити і маму і сестру свою про допомогу, адже вийшла на роботу.
Чому я ще тоді не пішла? так я хотіла, але мама заявила, що мене не прийме. Вона ніколи із татом щасливо не жила і щиро вірила в те, що щастя в шлюбі і комфорт, то речі не потрібна. Головне – бути заміжньою. Для неї розлучення було щось на кшталт кінця світу. “Який не є, а тато в дітей і у тебе чоловік” – от що я чула.
А потім Ромка втратив роботу і засів удома. Періодично ходив на підробітки, але єдине що в нього справді добре виходило – стрибати в гречку. А що? Молодий, симпатичний. при грошах (бо ж усе що заробляв на себе витрачав). Хіба на ньому де написано було, що має дружину і двох діток малих? Красень на іномарці, чи ж не мрія.
Я п’ять років прожила у такому. одного дня коли мила дзеркало у коридорі мій чоловік пройшов поруч. поглянула я на себе – осунулась. змарніла від перевтоми і постійних негараздів. Мені ж тільки 24, а схожа на бабцю стару. ні тобі одягу гарного, бо ж все витрачаю на дітей, їжу і оплату квартири, ні тобі зачіски, ні взуття. Кинула тією ганчіркою і пішла збирати речі.
Спочатку я пішла жити із дітьми до подруги, а згодом винайняла однокімнатну квартиру. Знайшла ще один підробіток і домовилась, що бабуся сусідка буде забирати діток із садочку і сидітиме із ними за потреби. Ну а потім, я зробила немислиме – таки подала на розлучення.
Спочатку я не хотіла ніяких грошей від колишнього чоловіка. Я знала, що здатна впоратись сама. ну а коли рік минув я врапт зрозуміла, що роблю величезну послугу Ромці. Він і так ніколи ні копійки на малих не витратив, то чого я маю сама їх забезпечувати. Чи не такий же він батько, як я мама. От і пішла із відповідною заявою.
А тепер я маю. що слухати. По черзі до мене телефонує мама і свекруха. Їх дуже обурило обох таке моє рішення. Бачте, я сама пішла із сім’ї і малих забрала, а тепер “маю наглість” ще й на щось надіятись.
Але скажіть, чого я маю їх слухати? Хіба те що я по своїй волі пішла з сім’ї означає, що тато припинив бути татом? Чия пішла в обійми іншого?
Стояла і стоятиму на своєму? Ну ж хіба я не права?
03,07,2023
Головна картинка ілюстративна.
