Мама набрала мене вчора і попросила вислати їй 500 євро. Я дуже здивувалась, адже нещодавно я їй кілька сотень уже перекинула. та й покупок у нас із нею ніяких великих не було заплановано, тому спитала прямо – на що гроші треба. Мама ж з властивою їй прямолінійністю мені і розповіла. Довелось зробити вигляд, що щось зі зв’язком. Я просто не знала, як на такі слова реагувати.
Мені сорок два роки і я вже п’ять років, як за кордоном. В Неаполь я поїхала майже одразу після розлучення із чоловіком. У мене дві доньки, на той період обом було по 16 і я добре розуміла, що попереду випуск і навчання. Оскільки з міста я до мами в село переїхала, то й роботу втратила. Тож обирати не доводилось – заробітки і крапка.
Доньки із мамою моєю залишились. Я дуже переймалась, як воно буде, адже мама моя саме заміж вийшла втретє. У її чоловіка була донька трішки молодша за моїх двох. Але, ніби як дівчатка між собою порозумілись, а Іван більше на роботі був ніж удома, тож ніхто нікому не заважав.
Звісно, що я передавала гроші додому мамі. Дівчат потрібно було годувати, одягати, та й не при свічці вони уроки робили. Я все розуміла, тому триста євро щомісяця перекидала. Та й посилки передавала із одягом і смаколиками місцевими. Про Лізу, Іванову доньку, ніколи не забувала і на неї також у посилці було речей багато.
Напевне, саме тоді і вирішила моя мама, що я повинна і Лізу забезпечувати. Мої дівчатка уже два роки як студентки, а Ліза цьогоріч школу скінчила. Мама гроші просила, бо нині у них часи скрутні. Іван поки без роботи, а Лізоньку треба зібрати в інститут.
Тобто, вони просили передати їм 500 євро, яких би стало заплатити за перші пів року навчання і на те, аби одягти Лізу до першого вересня. До того ж мова не йде про те, що гроші ці будуть мною позичені. Ні. Я повинна їх просто “передати” от і все.
Я розгубилась. Якщо чесно, я не готова була до такого. Я ніколи не обіцяла, що буду ще й ту дитину вчити, хоча дуже гарно до неї відношусь.
Я все розумію: мама у нових стосунках у неї нарешті все добре, але я до чого? У Лізи є тато і, ніби як, мама. А в мене своїх двоє дітей і я повинна про них думати перш за все.
А з іншого боку, мої дівчата їздять не куди небудь, а до мами моєї на канікули, чи вихідні.
Як то буде, тепер, якщо я відмовлю? От і не знаю, як мені бути?
Як би ви на моєму місці вчинили? “Передали” б ті гроші?
18,08,2023
Головна картинка ілюстративна.
