Тато старався як міг, а потім поїхав на заробітки дуже далеко. Його не було років п’ять, він висилав добрі гроші і мама нарешті почувалася щасливою. Вона купувала собі дорогі речі, купляла все дороге і смачне, запрошувала додому гостей, щоб показати новий ремонт чи якусь свою обновку.
Вона нарешті була щаслива і ні на кого не звертала увагу, навіть, на мене. Її не цікавило чи я зробила уроки і що там у мене в школі, чи почитати мені казку, чи зашити мені колготи.
– Нові купимо!, – казала вона, коли я говорила їй про те, що порвалося чи забруднилося.
Тато приїхав і був радий нас бачити, але мама не довго тримала його вдома, бо їй треба було ще грошей.
– Я вирішила, що ми купимо машину і я буду їздити сама!, – мріяла мама.
– На ті гроші, що я тобі висилаю, ти б давно мала купити машину, – дивувався тато, – А тут якийсь ремонт недорогий і повна шафа одягу!
– Що ти розумієшся! Я мала жити на одній мівіні, бо ти раз за сто років гроші заробив?
Отак між ними і сталася та сварка, яка й перекреслила всі наші мрії, мама так ніколи й не купила машину, тато не мав нової квартири, а я міцної родини.
Йшли роки, тато й далі працював за кордоном і висилав мені гроші, хоч я вже давно була доросла, але мама спеціально йому казала, що у мене немає чи чобіт, чи пальта чи за навчання треба платити і тато мовчки висилав.
Я знала, що він вернувся в Україну і ми з ним бачилися, саме він запропонував мені пожити у нього, бо мама зазирала вже в мою кишеню, адже я вже працювала і я погодилася. Тато дуже гарно переобладнав батьківську хату, мені подобалося жити на свіжому повітрі і до міста було недалеко. Тато лишив на тих заробітках здоров’я, але все одно тримав невеличкий город, мав парник і курей. Особисте життя у нього так і не склалося.
Отак ми собі жили разом і горя не знали, як мама заявилася.
– Хочу до доньки приїхати, невже не можна?
– Та можна, – відказав батько.
Мама не так на мене дивилася, як рискала по всіх кімнатах і дивилася як тут все облаштовано. Така була вся мила і ніжна, але я розуміла, що тут справа в тому, що її покинув черговий кавалер і вона просто не має за чий кошт жити, адже мого гаманця вже нема під рукою, а вона хоче гарно виглядати і на свою красу витрачає дуже багато грошей.
– Бачу, Ігоре, що все ти тут гарно обладнав, молодець. Завжди любила цю місцину, – жебоніла вона, дивлячись на тата таким поглядом, що мало хто міг встояти.
Тато весь зсутулився і вийшов з кімнати, мовляв, курей треба закрити.
– Мамо, ти тут жити не будеш, – сказала я їй.
– Це ти тут жити не будеш, а я буду. Вчися, як треба чоловіками крутити, – сказала мама.
Вона не поїхала й на наступний день і тато все мовчав! Я поїхала на роботу з важким серцем. Хоч вона мені й мама, але я розумію, що вона не дуже хороша людина. Все життя пролітала з квіточки на квіточку, а тепер до тата жити надумала.
Верталася я з роботи з важким серцем, але вдома застала лише тата.
– А де мама?
– Звідки я знаю, – відказав тато, – Ти ж знаєш, що вона вся в планах щодо себе. Давай вечеряти, я тут млинців напік і варення у мене полуничне.
Я була дуже рада. Дуже рада, що мамі нічого не вдалося, хоч, може, так і не варто думати. Але ж це правда, хіба ні?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
