Мати такі хороми і ходити у халаті з діркою, – чую із кімнати де сваха сидить, – Наші на оренду останні копійки віддають, а тут чотири кімнати для кота і неї. І не соромно їй нам в очі дивитись?

Нещодавно, запросила я свата і сваху своїх на недільний чай. Привід був ніби як – 10 років. як діти наші одружились. Самі вони у карпатах відпочивали, а от я дуже хотіла цю дату відзначити, адже пара вони і справді гарна.

Прийшли вони, як і домовлялись, принесли чогось солодкого. Посиділи ми фото весільні подивились, відео переглянули. Насміялись від душі, такі ще усі молоді ми там, та зелені. згадати нам було що і вечір таки вдався.

Коли я вийшла на кухню. аби принести чергову пляшку того самого “чаю”, то з кімнати почула шепіт свахи. Не звикла я підслуховувати, але те що вона говорила мене стосувалось, а точніше, квартири моєї.

— Мати такі хороми і гостей у старому халаті дірявому стрічати. Ще й грошей й просить у сина на те. щоб комунальні заплатити бо сама не тяге. Ну ти скажи, як їй не соромно нам в очі дивитись? діти наші на ту оренду останні копійки віддають, а їй чотири кімнати. Для кого питається? Для кота?

Читайте також: П’ять років тому мій син розлучився зі своєю дружиною. Жили вони біля мене, тому я добре бачила, що із тієї пари нічого не вийде. надто вже вони різними були. Невістці знадобилось десять років і двійко дітей, аби це зрозуміти, але все ж, пішла вона назад до мами своєї. Нині у нас дуже складна ситуація в сім’ї і без допомоги невістки колишньої ну ніяк. Однак вона навіть розмовляти зі мною бажання не має

Мене слова свахи дуже вразили. я й справді забула переодягнути халат домашній. але не в тому річ. Так, я живу у великій просторій квартирі. що мені у спадок ще від діда перейшла. так, у мене чотири кімнати ізі мною лиш кіт проживає, але чого мені повинно бути соромно?

Мій син доросла людина. вже розміняв п’ятий десяток. Вони з дружиною працюють, жити з самого початку захотіли окремо і я їхнє рішення не тільки розумію. а й поважаю.

Так, нині часми скрутні у всіх і вони вже не можуть собі дозволити того, що мали до лютого 22 року, але ж не вони одні такі. Так до чого тут моя квартира узагалі?

Свати посміхались мені як ні в чому не бувало, а я вже нікого бачити не мала бажання. пішли вони якось швидко і попрощались не в попад, явно по мені було видно, що їхня розмова почута.

Зателефонувала сину, розповіла усе. а він почав запевняти, що таких думок ніколи не мав і сказав. що зі сватами побалакає.

А мені так неприємно нині на душі. Ніби ж я нічого такого і не зробила, але відчуваю що усі вважають мене у чомусь винною.

Але у чому, скажіть?Невже я не маю право жити своє життя так, як вважаю правильним і розпоряджатись тим, що належить мені. як вважаю вірним?

20,08,2023

Головна картинка ілюстративна.