Мене завжди дивувала атмосфера і порядки у сім’ї мого чоловіка. Якщо у нашій родині панувала взаємоповага, розуміння і підтримка всебічна, то сім’я мого чоловіка поклонялась одному ідолу – тату.
Свекор мій мав не надто хорошу вдачу. Я ніколи того чоловіка не бачила ні усміхненим, ні задоволеним. Здається, він і говорити нормально не вміє, адже постійно горланить.
У свекрухи в домі стерильна чистота просто, але і те не задовільняє мого свекра. Знайде за що сьогодні душу вимотати. І не важливо, що то буде, чи крапля води у рукомийнику, яку хтось не витер, чи пісок на підвіконнику з зовнішньої сторони. Свекру довго вигадувати не потрібно.
Я не розуміла свою свекруху: чому вона його терпить. Аби ще гроші додому приносив, чи був господарем гарним, але ж ні. Працює, забезпечує сім’ю і підтримує лад скрізь, моя свекруха. Свекор же цар. Просто цар, без зобов’язань.
Ну, але та сім’я нас мало турбувала, адже жили ми від них дуже далеко. Чоловік мій пішов у свою маму, був роботящим, тямущим і спокійним. Я маю щасливий шлюб, у нас підростає двійко діток. Найменшому лиш рік.
Але до суті. Батьки мого чоловіка хоч іще люди не старі, але вирішили, що варто переїхати ближче до нас, адже у них село малесеньке, одні старі залишились, та й далеко воно від міста:
— Уже й хліб і продукти нам машина двічі на тиждень привозить. Швидку не діждеш, скоро й на карті нашого хутору не буде. Краще ми зараз, поки можемо собі умови на новому місці створити, переїдемо, аби старіти вже біля вас.
Залишили вони все і приїхали до нас у надії тут дім придбати і осісти. Дім ми швидко знайшли, от лиш поки в ньому жити неможливо, там потрібен ремонт капітальний. Робимо поволі, а батьки чоловіка у нас живуть.
Але стерпіти цього сусідства я вже сил не маю. Батько мого чоловіка постійно горланить. Йому все не те і не так. Витримати цілий день із цим паном під одним дахом не можливо просто.
Він пробує виховувати мене, чоловіка мого, жінку і онуків. Йому всі не такі. Особливо він за онуків узявся. Діти собі як діти: менший зі старшим бавляться, щось можуть не поділити. Та що узяти із трирічного і однорічного?
А свекор аж ногами тупотить так йому заважає будь-який звук. Свекруха на роботі, чоловік мій теж, а в хаті лиш я діти і завжди невдоволений свекор.
Я не звикла мовчати, тож на кожен його випад відповідаю. У нас цілими днями гар та гир. Але якщо мене це все виснажує, то той аж ніби помолодшав. Діти діда бачать і в сльози. Атмосфера така, що витримати не можливо.
Прошу чоловіка вплинути на тата, але той лиш очі округлив. Нікому із них і в голову не приходить, щось поперек сказати тому пану. Свекруха і очі не підіймає, коли той в кімнаті, там точно немає із ким балакати.
Я стала до батьків своїх з дому тікати, бо ж витримати нереально. Навіть ночувати там лишаюсь. Тато мій сердиться, адже той дім у якому я із сім’єю живу, належить йому фактично:
— Що за справи? Я виставлю їх на вулицю і по всьому. Як то, маєш свою хату а жити не можеш через свекра?
Норов у тата ще той, я впевнена, що якби не молила його того не робити, свекри б уже давно у нас не жили.
Не знаю, як і бути. Ремонт у новому домі свекрів лиш розпочався, ще добрих два роки там усе будуть робити. І що? Мені жити у батьків?
Розумію, що якщо виселимо батьків чоловіка із мого дому, то колишніх відносин у нашій сім’ї не буде, адже чоловік мені того не пробачить. Попри все, він любить і тата і маму.
Як же ж мені тепер бути? Може хто підкаже, бо я виходу із цієї ситуації не бачу зовсім.
05,12,2023
Головна картинка ілюстративна.
