– Моя дочка вважає, що я погана мама! – сумно розповідає п’ятдесятирічна Оксана Іванівна. – У неї багато претензій і образ. Справа в тому, що я виховувала її одна, чоловік покинув нас ще, коли була при надії. Де він і що з ним – відтоді не знаю і знати не хочу Мені довелося відразу після появи дочки відвезти дитину до мами, а самій їхати на заробітки.
Дочці Оксани Іванівни, Олі, двадцять шість, але і зовні, і за характером вона швидше схожа на підлітка: насторожена, колюча, постійно напружена, кожну хвилину готова дати відсіч. І це дуже дивно, адже першу половину життя Оля провела з люблячою бабусею, доброї душі людиною. Бабусю Олька дуже любила, зростала у неї на руках, і за логікою мала б бути хоч трохи схожою на неї: м’якою, спокійною, веселою і співчутливою.
Але чомусь не так.
На жаль, бабусі вже немає на світі: її не стало того ж року, коли Олі виповнилося тринадцять. Після цього Оксана Іванівна забрала дочку до себе в і була неприємно здивована її характером, безкомпромісністю, озлобленістю на весь світ і, зокрема, на матір. Спочатку Оксана, пояснювала це переживаннями через втрату, потім – підлітковими змінами, потім, вже зневірившись – неправильним вихованням бабусі, яка внучці все дозволяла і виховала таку дитину.
Але минуло вже тринадцять років з дня переїзду дівчини в столицю, – половина життя! – а Оля все та ж, немов тільки вчора зійшла з рюкзаком з поїзда далекого напрямку на вокзалі.
– Ти мене покинула! – раз у раз заявляє матері Ольга. – Навіщо ти взагалі ставала матір’ю? Дитина ж тобі була не потрібна. І не сперечайся. Якби не бабуся, здала б в сиротинець?
– Я тебе не кидала! – щоразу доводить дочці Оксана Іванівна. – Я весь час була на зв’язку! Дзвонила вам з бабусею кілька разів на тиждень, з тобою розмовляла, ти не пам’ятаєш, чи що? Гроші вам висилала в міру можливості. Я працювала, щоб у вас все було!
Оля просто не жила в дев’яності в глибокій провінції і не розуміє, що там творилося, вважає Оксана Іванівна. Їй невтямки, що в містечку не було можливості заробити взагалі. Люди зарплату не отримували місяцями, роботи не було ніякої, взагалі, і мати не від хорошого життя в столицю подалася. Більш-менш підзаробити в ті часи, на переконання Оксани Іванівни, можна було тільки так.
– Кожну зайву копійку їм відсилала! – розповідає Оксана Іванівна. – І я не шикувала, а орендувала куток, працювала на двох роботах. Перший час на базарі торгувала, квартири прибирала, хапалася за все, що можна, поки не влаштувалася. Які чоловіки? Не до них було! Але зате до приїзду дочки я зуміла купити маленьку двушку, майже без кредиту, і так-сяк її вмеблювати. Тепер дах над головою у нас з нею є. Правда, жити зі мною вона не хоче
Оля закінчила в столиці середню школу, далі вчитися відмовилася навідріз, пішла працювати. При першій же можливості з’їхала у окреме житло. Ось уже кілька років живе окремо, орендує кімнату з двома подругами.
– Сама на зв’язок не виходить, розмовляє крізь зуби, її позиція – ти мене покинула, ти мені не мати, я тобі нічим не зобов’язана! Її послухати, так гірше від мене матері і не було в природі. Я їй кажу – подивлюся, яка з тебе вийде матір! Що тобі твоя дитина скаже, коли виросте. А вона заявляє – я, каже, мамою ставати взагалі не збираюся! Планує жити для себе, без проблем і обов’язків. Я ось думаю, може, це покоління дев’яностих таке: невдячні, думають тільки про себе? Всі їм винні
Чи має право дівчина зараз «розмовляти крізь зуби» з матір’ю і дорікати їй? Зрозуміло, що почувається покинутою, але подумала б хоч трохи про матір. Як їй було в столиці, одній, без допомоги, без кутка власного, без копійки грошей? Що могла, то для неї зробила. Мати все життя працювала на двох роботах, і дочка повинна бути вдячною.
А може, і справді Оксана Іванівна – погана мати? Дочку вона залишила, як не крути, і тринадцять років спілкувалася тільки по телефону. Не виховувала кожен день, не варила кашку, не сиділа біля ліжечка, не міряла температуру.
Права дочка зі своїм безапеляційним «Ти мене кинула»?
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
