Моя мама людина добра і жаліслива, тому не змогла дивитись на те, як живе її рідний брат. Дядько Ілько гарненько заливав за комір і від нього вся його родина відвернулась, тож на старості мама його і доглядала. Минуло років з десять,як дядька мого нема, і тут його донька врапт згадала про “свій” будинок.
Мого дядька років із десять тому не стало. Мама успадкувала його будинок. Справа в тому, що саме вона доглядала за ним останні роки і годувала, тому він на неї і відписав усе. що мав. Рідна дочка від нього відвернулася, ось він і ухвалив таке рішення.
Мама мама виросла у багатодітній родині. Дядько — наймолодший із них. Він був двічі одружений. Має дочку, яка зараз зі своєю мамою мешкає у Києві. Їй 42 роки.
Дядько жив із різними жінками після розлучення. Квартиру залишив колишній дружині, в ній вона з донькою живе. Дядько ж собі згодом купив будинок у нашому селі.
Минали роки. Дядько опускався дедалі більше. Рідна донька жила своїм життям і взагалі не цікавилася, як батько. Спочатку його доглядала найстарша сестра, адже вони жили по сусідству. А після того, як її не стало він узагалі залишився сам. Без грошей, без роботи, без коштів на існування. Він хату потихеньку розбирав, щоби мати за що їсти, ну і купити п’ять крапель. Борги збиралися. А світло взагалі відключили, тож жив він у темряві.
Мама почала його відвідувати, адже совість спокою не давала. Коли вона зрозуміла, що сам він ніяк не може жити, почала шукати його дочку. Проте вона мамі відповіла:
– Що хочете, то з ним і робіть. Я з ним няньчитися не буду. Він мені не потрібен!
Висилати гроші та якось брати участь у житті дядька ніхто не хотів. Навіть названі доньки — діти його останньої співмешканки. У всіх свої сім’ї, і їм чужі негаразди не потрібні.
Дядько, брудний і зарослий, мало не на колінах благав мою маму, щоб вона його забрала до себе. Мама довго думала, як бути, адже всі брати та сестри також сказали, що не хочуть брати його на своє забезпечення. Мовляв, якщо вона все ж таки зважиться на цей крок, нехай він переписує на неї все.
Коли дядько переїхав до мами, батько почав упорядковувати його будинок. Він зробив там ремонт, погасив усі борги і привів його до божого вигляду. Дядько жив на повному забезпеченні моїх батьків. Вони його годували і одягали. І всіх усе влаштовувало.
Через три роки мого дядька не стало. Мама провела його в останню путь, поставила пам’ятник і досі їздить туди. А рідна дочка навіть не знає, де батько спочив.
Дім брата мама успадкувала. Спочатку я там жила з чоловіком, але ми переїхали і нині за кордоном уже п’ять років, як осіли. Дім стояв, нас чекав, проте коли стало зрозуміло, що ми там не житимемо – мама виставила його на продаж. І тут з’явилась моя двоюрідна сестричка зі своєю мамою.
Приїхала усі така обділена і зі сльозами на очах.
— То ж усе, що мені від татуся лишилось. Чи є у вас совість так робити. хіба не знаєте приказку, що не можна в сирітки брати нічого і ображати.
Мама з татом злегка отетеріли. Як не як десять років минуло, а тут такі слова. Але і це не все. мамині брати і сестри раптом стали на бік моєї сестри двоюрідної. Кажуть, що буде чесно, якщо мама їй дім просто вітдасть, адже їм у столиці з дітками не спокійно. Говорять, що в такі часи потрібно бути людиною і не згадувати старе, а допомогти родичці.
Найцікавіше, що мам моя ніби і не проти так зробити. Вона дуже добра людина і одразу перейнялась жалем до своєї племінниці:
— Скільки того життя? Я й так маю все, що треба, та й ви там забезпечені. що я стану багатша на той десяток тисяч доларів?
Я мамі сказала, о спілкуватись із нею не стану, якщо вона так учинить. ну е можна бути аж настільки доброю і наївною. Якщо вона сама себе не взмозі захистити і своє відстояти, то це я робитиму до останнього.
Хіба ж я не права?
22,01,2023
Головна картинка ілюстративна.
