Моя мама не дає мені спокою своїми дзвінками, та й люди в селі перешіптуються і не розуміють, чому я так вчинила. А все через те, що я прийняла свого чоловіка назад після зради. Можливо, навіть не так. Я пробачила і забула чоловіку один учинок, а от люди ні пробачити ні забути не можуть.
Вкотре скидаю мамин дзвінок. А що там нового почую, все одне і те ж. Мама ніяк не може заспокоїтись, цілісінький місяць день у день мені телефонує і голосить, що не такої долі мені хотіла і що я не права була, коли Остапа свого назад прийняла.
Все почалось тоді, як я занедужала. Спочатку просто зле почувалась, а колми вже й з ліжка підвестись не сила було, то ми до спеціаліста і звернулись.
У районці нашій мені пів року дали. Дивились із таким жалем. Сказали, що всі терміни вийшли і нічим допомогти не можуть. Хіба поспівчувати. Навіть направляти нікуди не хотіли, ледь моя мама випросила.
Тоді Остап дуже переживав. Бігав кабінетиами, вислуховува спеціалістів, гасав до аптек із довжилезними списками.
Мене все ж у район завезли. Остап побув біля мене тиждень і додому подався, а мама залишилась. Вирішили так, адже вдома син мій маленький, а тут за мною догляд потрібен був.
Знаєте, там мені одразу легше стало. Такий молодий спеціаліст хороший. Оглянув, перехрестився, висновку районних колег не підтвердив, але сказав що все серйозно, хоч і не так уже моторошно, як прогнозували мені до того.
Пів роки ми з мамою рука об руку боролись за кожен мій подих. Я на себе стала не схожа, схудла, але могла вже і ходити і більш-менш одужувала. Остап телефонував, а син ще малий геть. То тільки фото й бачила.
Уявіть наше із мамою здивування коли ми приїхали після виписки а в моїй хаті кума моя за господиню. Тулить мого Юрасика маленького і синочком кличе. Я коли в хату зайшла, вона саме речі прала чоловіка мого. ну ясно що оті предмети кума куму не пратиме просто так з нічого робити.
Тоді я Юрася забрала і ми до мами моєї поїхали додому. Ми живемо за чотириста кілометрів одне від одного. Я намагалась навіть не думати про те, як зі мною чоловік вчинив. Його дзвінки скидала. Думала лиш про своє здоров’я і про те, як далі сина самій ростити.
Десь через два місяці Остап вперше приїхав. Він просив вибачення і каявся за свій учинок. Говорив, що розгубився, не знав, як далі жити, а Катя сама прийшла, узяла на себе усю жіночу роботу. Зізналась, що любила давно, ще зі школи, та й Юрась її знав і до неї горнувся.
Того разу мама його виставила, щойно побачила, а от я відчула, що мені його дуже шкода. Ну правда, то ж життя. Мало що статись зі мною могло, а він розгубився один із сином.
Ми вже відтоді спілкуватись почали таємно від мами моєї. а потім він мене і забрав.
Звісно, мама гори вернула і ріки руками розводила, коли зрозуміла, що я до Остапа повертаюсь. за її словами такого не прощають, а я не маю до себе ніякої поваги.
От тепер усі в селі мені у слід шепочуться. В очі всі посміхаються, але кожен при нагоді запитує. як же я могла “таке” простити.
А я вважаю, що чоловік мій ні в чому і не винен, тут Катина вина повністю. Вона скористалась його розгубленістю і влізла в сім’ю. Є такі люди. А Остап що мав робити. та й малий до Каті горнувся.
Ну хіба ж не так?
Лада Р.
06,05,2023
Головна картинка ілюстративна.