Чоловік неодноразово казав, що я надто добра до нашої доньку. І ще не раз про це пошкодую. Але я в це не вірила, і зрештою, як інакше, вона ж моя єдина дитина, моя периночка. Що поганого в тому, що я її любитиму і балуватиму, адже навколо нас стільки проблем, ще встигне з ними зіткнутися. Але зрозуміла свою помилку я набагато пізніше.
Закінчивши школу, донька сказала, що відкладе вступ до вишу на рік. Трохи відпочине, підготується, і вступить туди, куди захоче. Чоловік не був в захваті від цієї ідеї. Він намагався пояснити донці, що та просто втрачає час. Я тоді стала на бік донечки. Вважаючи, що нічого поганого в цьому немає.
Рік пролетів дуже швидко, звісно, дочка нікуди не вступила і швидше за все спочатку таких думок у неї не було. Вона дійшла висновку, що роботу вона знайде і без нікому непотрібного диплому. Звичайно, без освіти роботу знайти виявилося не так і просто. Батько зглянувся і влаштував її працювати до себе в компанію. А через кілька місяців донька нас обрадувала, що ми скоро станемо бабусею та дідусем.
І незабаром вийшла заміж. Чоловік дуже переживав. Його навіть швидка забрала. Добре, що вчасно викликали. Як виявилося, жити їм із майбутнім чоловіком ніде. І донька привела зятя до нашої квартири.
У нас народилася онука. А за рік чоловіка не стало. Мабуть, тодішні переживання через Оленку не минули безслідно. А мене моя рідна донька перетворила буквально на служницю. Я прибирала вдома, готувала їжу на всю сім’ю. Катя сказала, що я зобов’язана їй допомагати, тому що у неї дитина, на яку йде чимало сил і часу.
Окрім турбот по дому, мені щотижня потрібно було їздити до моєї матері, яка проживає за містом.
Моя онука вже ходить до школи, а донька далі сидить удома, без роботи. Вранці саме я готую зятю сніданок і збираю дитину на уроки. Дочка відпочиває до обіду і нічого її в цій ситуації не турбує, все влаштовує.
Фінансую їхню сім’ю здебільшого я і витрачаю на них величезний шматок свого часу. Дитина повністю на мені, готування, прибирання теж, на елементарну допомогу чекати не доводиться. Буває, що я прошу допомоги, але натомість чую лише відмовки. Весь час намагаються витягнути з мене гроші, бо хочуть купити собі машину.
Моя мама каже, що досить няньчити з доньку. Доросла вже. Хай сама вчитись жити. А я можу переїхати до неї. Але ж я поки що працюю. І щиро кажучи, за онучку дуже переживаю. Катя і не нагодує дитину, а якщо й нагодує, то якимись канапками. Так хоч я можу приглянути за онучкою. А якщо я переїду до мами, то хто за неї подбає. Загалом, мав рацію чоловік. Був би він поруч, то, напевно, зміг би поставити доньку на місце.
Фото ілюстративне.
