– Та як так можна! Та дай чоловікові їсти, – мало не в плечі штовхала вона мене на сьомому місяці, бо, бачте, прийшов мій падишах і повелитель та приніс зарплату.
Ні, я з таким не вперше стикнулася, але вже зараз подібна ситуація почала мене, таку спокійну і врівноважену, виводити з себе.
Я пішла на кухню і коли свекруха за якийсь час зайшла за мною, то втратила дар мови: навколо мене бігав чоловік і подавав мені то хліб, то сіль, а я сиділа і смачненько їла.
А що? Мені так запахло, що я не стрималася, маю право!
Вона потім всім розказувала, що дуже погано її син оженився, бо жінка його зовсім не цінує.
Проте, після появи малюка на світ свекруха вже себе показала у всій красі. Спочатку я розуміла, що вона вже старша, адже мала сина в тридцять сім років і вона надто сильно його любить. Моя ж мама мене привела на світ в дев’ятнадцять, тому вона більш сучасних поглядів і взагалі до нас ні ногою:
– Я нарешті маю своє життя і мені на ваше байдуже, хоч там всі перецілуйтеся!, – казала вона мені на те, що я скаржилася їй на свекруху, – Все, ти вже доросла і думай сама!
Свекруха ж жила неподалік, часу мала купу, бо вже була на пенсії, тому вона просто поселилася у нас в квартирі. Приходила з самого ранку, приносила синочкові свіженьке поїсти, або гримала на кухні каструлями, бо ж синочку треба приготувати. А те, що малюк спить погано, то її якось не дуже хвилювало, головне ж аби я встала!
Я прямо казала Віталію, що мене таке не влаштовує, але він казав, що я ж скаржуся на втому, то мама його мені поможе. Але вона не помагала мені, навпаки, вона контролювала аби я все робила по дому, щоб її синочок прийшов в чисту квартиру, де смачно пахне, одяг випрасуваний і жінка, яка має такі кола під очима, що туди скоро сама провалиться.
Не буду казати традиційне для її порад – молоко все лікує, від ячменю до вух, я не так дитину вбираю, не так тримаю, не так заспокоюю, а вона все краще знає, бо наче вчора колихала в сповитку Віталія.
Вже не пам’ятаю чого я так розійшлася чи то через те, що пральним порошком не можна дитячі речі прати, чи ще через якусь дурницю, але я їй сказала, щоб вона більше не приходила.
Вона образилася, але я не почувала й крихти докору сумління, коли наступного ранку прокинулася разом з малюком о десятій годині! Яке це було щастя! Ніхто не бубнить, не підходить несподівано, не повчає.
Віталій пробував мене переконати, що мама має вернутися, але я сказала, що ми можемо їй залишати малюка на кілька годин, коли йдемо в кіно на вихідні, але не більше.
Я за те аби мені допомагали, бо справді дуже важко морально і фізично, але ж у неї не те на меті було, вона ж ставила на перший план сина свого, а не мене. Я не хочу йому готувати, коли я не маю сили, хай купить щось по дорозі готове, що тут такого? Для того в сепрмаркетах і працюють відділи з кулінарією, аби полегшити життя іншим, щоб у них купували. Не бачу тут нічого такого. Бо салат з кулінарії за рогом не будить мене о сьомій, а смакує добре. Життя кожну хвилину йде до полегшення і не треба його ускладнювати якимись своїми забобонами. Я так вважаю, а ви що скажете? Тільки не кажіть, що свекруха хотіла добра, а я її не зрозуміла. Вона може й хотіла добра, але такого, яке мені не підходить і я їй про це сказала, тому вона мене мала зрозуміти, а не я її.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
