У Канаді у мене є рідний брат, який і організував всі документи на еміграцію до Канади нашій мамі.
Мій чоловік не те, що любить і любив мою маму, але завжди намагався їй допомогти в скрутну хвилину. Не дорікав мені, що мама нездужає. А у мами були проблеми ще на батьківщині( півроку лежала) і потім все повторилося в Канаді. Ну якось все це пережилося.
Потім чоловік зробив виклик своїй мамі і вона приїхала ( я думала і сподівалася що ненадовго) до нас. Перші два чи три тижні начебто нічого, слава Богу).
Ну а потім найшла, як то кажуть, коса на камінь, причини я вже й не згадаю, але моє життя перетворилося на суцільне випробовування. Свекруха всюди намагалася їздити зі мною чи з нами. Або сидить і дивиться телевізор і раптом як підскочить, ні з того, ні з сього і пожене до кімнати.
Мені ж не байдуже до того, що твориться в моєму домі. Не люблю коли миски облизують або витирають їх пальцями і тут же їх облизують при всіх. Або, якщо я роблю оселедець під шубою (я їй пропоную завжди кілька шматочків, вона відмовляється) бере пакет з кістками і сідає за стіл і починає… Мене це просто вразило, чесно. Потім я намагалася швидше викинути пакет, але він діставався зі смітника.
Але найбільше мене дістає те, що вона не відходить від свого сина, якщо я задаю йому питання вона відповідає першою. Мені не подобається це. Або якщо ми ідемо відпочивати та чоловік включає джакузі вона тут-як-тут з нами. Вона СКРІЗЬ з нами.
Моя мама теж не відстає, вона тепер намагається вимовити пошепки якусь шпильку у бік свекрухи, я дуже прошу не робити так, вона прикидається, що вона дивиться телевізор і нічого не каже. Або скаржиться мені на свекруху. Причому свекруха каже, що вона потрапила до раю. (я де? думаю, ви здогадалися).
Про моє ставлення до них обох я промовчу.
Я просила брата забрати мою маму пожити з ним, він відмовився. Мій чоловік терплячий, але ж і його терпінню колись прийде кінець.
Що я хотіла сказати своєю розповіддю, напевно побажати прожити нашим батькам по 200 років у здоров’ї і щоб ми раз на півроку приходили до них у гості.
І ще застерегти, що мабуть жити з батьками не варто. Намагайтеся жити одні, хоч би як це було важко.
