Микола вкотре стояв біля кухонного вікна і дивився крізь фіранки надвір. Там уже близько години поралася біля клумби дівчина. Вона, стоячи на колінах, старанно розпушувала кожен сантиметр землі, і після цього акуратно садила в лунки якусь тонку розсаду.
Микола б і не звернув особливої уваги на садівницю. Таких шанувальниць квітів багато: майже біля кожного під’їзду. Але дівчина була особливою. Вона досить помітно кульгала на одну ногу. А біля лавrи стояла її тростина.
От і сьогодні вона із задоволенням облагороджувала ділянку землі прямо під вікном Миколи. Він був тут новеньким. Три місяці тому як розлучився з дружиною. Розмінявши квартиру, колишнє подружжя роз’їхалося. І ось тепер Микола оселився на околиці міста в цій однокімнатній квартирці на першому поверсі.
Спочатку йому було важко звикнути до нового місця, але після суперечок із дружиною та її втечі до іншого теперішня буденність здавалася щасливим спокоєм.
Микола побачив, що дівчина почала поливати те, що вона засадила, зі шланга, спущеного з балкона другого поверху. Отже, саме над ним, і жила любителька квітів. Із сусідами Микола не знайомився. Не хотів розповідати про себе, підкидати теми для розмов та пересудів бабусям на лавках.
Але зараз він чомусь вийшов на балкон і привітався з дівчиною.
– Красу наводите? — Запитав Микола.
— Так. – тихо відповіла дівчина та посміхнулася.
— Я міг би кинути шланг зі свого вікна, все ж таки нижче. І вам було б зручніше. Не потрібно наливати в лійку.
Дівчина кивнула і погодилася.
Коли Микола влаштував полив зі свого віконця, дівчина була дуже задоволена. Вони познайомилися та розговорилися.
Виявилося, що Ліза живе з матір’ю. Мама працює поруч на пошті, а Ліза підробляє вдома – в’яже. Має інвалідність. Але про подробиці Микола, звичайно ж, не випитував. Він подякував Лізі за її працю з благоустрою, а дівчина відповіла:
— Я не для когось стараюся, а для себе, бо дуже люблю квіти ще з дитинства. Ніхто не допомагає, то й не треба. Люди працюють з ранку до вечора. А в мене трохи більше часу. Це для душі! Спасибі, що ви допомогли з поливом. Це поки розсада прийметься треба поливати частіше. А влітку тут дощі все поллють. Тому багато клопоту я вам не завдам.
Микола чомусь був радий знайомству з Лізою. Їй було близько 30 років. Симпатична, мила дівчина запала в душу своєю простотою, добротою та скромністю.
Минуло кілька днів, але Ліза більше не з’являлася біля своїх квітів. Микола все виглядав її у вікно вранці та вечорами, приходячи з роботи, але дівчини так і не було видно. Не знаючи, як розпочати спілкування з Лізою, Микола якось сів у машину та поїхав на ринок.
Там він купив кілька кущиків троянд, три корінці півонії, саджанець яблуні та три ящики різноманітної розсади однорічників.
З усім цим багатством він приїхав до під’їзду та одразу вивантажив покупки на газон біля лави. Потім піднявся на другий поверх і подзвонив у двері Лізі. Йому відкрила мати дівчини. Вона здивовано подивилася на Миколу, а потім гукнула доньці:
— Лізонько, до тебе прийшли!
Ліза з’явилася в передпокої і, побачивши сусіда, зашарілася.
— Привіт, садівнице… — несміливо почав Микола. — Я там дещо привіз для нашого саду. Подивишся?
Він повернувся до лавки, Ліза теж не забарилася, вийшла. З балкона на ящики та кульки дивилася її мама. Ще кілька сусідів стояли біля під’їзду, оглядаючи ящики.
Ліза зойкнула:
— Боже мій! Та тут таке квіткове багатство! Я б не змогла дозволити собі таке купити.
Микола сидів і посміхався. Він вгадав як догодити дівчині. А Ліза оглядала кожен кущик і раділа, немов дитина.
— Ну, Миколо, ти ж певно витратив цілу купу грошей.
— Не одній тобі, Лізонько, облагороджувати наш побут. Ось і мій внесок. Сподіваюся, приживеться.
— Так. Тільки треба, якнайшвидше посадити. Для цього доведеться перекопати землю. Ви допоможете?
— Звісно! Тільки переодягнуся. А інструмент у вас є?
Сусіди, які стояли поруч, тихо про щось перемовлялися. Микола привітався, проходячи повз, і мимоволі подумав, що дав привід для пліток.
Проте, коли вони з Лізою вийшли до своїх клумб, то побачили, що до них приєдналися ще дві жінки та дідусь-пенсіонер. Вони винесли лопати, мітлу та невеликі граблі і почали збиратися навколо під’їзду. Потім кілька дітей, які гуляли у дворі, зголосилися допомагати Лізі з посадкою розсади.
Микола та Ліза не очікували такої допомоги від сусідів, але були раді. Микола пішов додому і відчинивши віконце, виставив на підвіконня свій старенький магнітофон та увімкнув музику. Всі працювали, весело перемовлялися.
Через дві години нові клумби вже були засаджені розсадою, кущі молодих троянд знайшли своє місце біля лави, півонії Ліза та Микола посадили прямо під своїми вікнами.
Після суботника мама Лізи запросила Миколу до них на чай. Чоловік був вражений затишком та чистотою в квартирі дівчини. На підвіконниках стояли горщики з квітами.
— Це все Ліза, — похвалила доньку Ганна Сергіївна. — Я працюю, а за квартирою стежить вона. І ще чудово в’яже. Покажи свої роботи, доню.
— Не зараз, мамо. Потім коли-небудь. Якщо Микола захоче. Чоловікам навряд чи це цікаво… – засоромилася Ліза.
— Я обов’язково прийду подивитись на ваші роботи, Лізо. Мені цікаво.
Микола попрощався та пішов. Але спав він цієї ночі погано. Чоловік дивувався, що він лише нещодавно залишився один, і йому відразу закрутила голову ця проста, мила дівчина.
І що він у ній знайшов? Микола й сам не міг відповісти. Але й не думати про неї він теж не міг. Тоді чоловік вирішив дати собі паузу. Припинити спілкування з дівчиною на якийсь час, щоб себе перевірити. Або просто спробувати заспокоїтись.
Так минув тиждень. Микола намагався не думати про Лізу, але все частіше опинявся біля вікна. Він дивився на клумби, на кожну квітку і його серце наповнювала теплота.
«Треба ж! Раніше я навіть не цікавився квітами, а тут! Дивлюсь і дивлюся» — думав Микола, сидячи на підвіконні. І тут він побачив Лізу. Вона вийшла з під’їзду і кульгаючи, підійшла до троянд. Поправила гілки, подивилася на землю під кущиками. А потім перевела погляд на вікно.
Миколу ніби пронизало струмом. Серце закалатало. Він помахав Лізі та відчинив вікно, а дівчина розпливлася в посмішці. Її очі були сповнені щастя. Вона вказала на троянди і сказала:
— Наші трояндочки житимуть. Вилазать нові листочки!
— Може, поллємо? — Запитав Микола.
Але Ліза заперечливо похитала головою.
– Сьогодні у ніч обіцяють дощ. Не треба.
Ліза сіла на лавку, і за хвилину Микола вже сидів поруч. Вони говорили про погоду, квіти, прекрасних сусідів, про свої захоплення. Говорили, і не могли наговоритись. Ніби вже давним-давно знали один одного, але скучили, ніби не бачилися рік.
Відтоді Микола більше не уникав зустрічей з Лізою. Вони просто дружили. Але їхня дружба довго не протрималася. Вона перейшла в палке кохання, незважаючи на те, що Микола був старший за Лізу на вісім років.
Чоловік зробив дівчині пропозицію через три місяці після їхнього знайомства, чим дуже вразив не лише саму Лізу, а й її матір та всіх сусідів. Люди раділи за Лізу, розповідаючи Миколі, що вона дівчина-скарб, що таких тепер ще треба пошукати.
А закохані були щасливі. Після розпису вони оселилися на першому поверсі, а мати Лізи над ними.
Сусідки казали Ганні Сергіївні:
— Анно, твоїй дочці послав нареченого сам янгол-охоронець. За її добре серце та повагу до людей. Це ж треба! Вона навіть не виходила за межі подвір’я. А наречений знайшов її на лаві біля під’їзду!
Анна Сергіївна витирала сльозу та хрестилася.
— Не плач, Анно. Чекай тепер онуків. Додасться вам клопоту та радості. Яка ж вона розумниця, твоя Лізонька!
Фото ілюстративне.
