На брата надії не було, тож я складала гроші сама на те, аби поставити маму на ноги. Не надто багато відкладеш із зарплатні учителя, та ще й з двома дітьми, але за пів року я впоралась і якраз до маминого ювілею принесла необхідну суму. Вона аж захлипалась, адже розуміла, що ті гроші мені не легко дались. Якби ж я знала, куди саме вона їх пустить.
Нас у мами двоє дітей: я і брат мій молодший Дмитро. Я від Дмитра старша на п’ятнадцять років. Коли він у школу пішов, я якраз заміж вийшла. Він ще бавився з моїми дітьми.
Для батьків наш Дмитро був “Дмитрасиком”, “синачкою” і “мізиньчиком”. Я у них з’явилась. коли вони ще геть молодими були, а от Дмитро прийшов у світ уже коли вони були у свідомому віці. Від мене вимагали багато чого, а от Дмитро був хорошим уже тим, що він у них був.
Період мого навчання припав якраз на появу Дмитра, тож я добре розуміла, що мушу усього досягати своїм трудом. Батьки допомагати фінансово не могли. Тоді мені було надзвичайно важко, а нині я вдячна долі, за те, щ навчила мене ще тоді бути самостійною і надіятись лиш на себе.
Нині я заміжня, маю двох діток, учителюю. Живемо ми як усі, не шикуємо, тягнемось. викручуємось. Добре, хоч квартира своя. то вже величезний плюс.
Ну а рік тому почала моя мама на ногу припадати. Ніби, як нічого особливого, але ж чим далі, тим гірш і гірш. Дійшло уже до того, що нині заледве з ліжка підвестись може.
Поїхали ми до спеціаліста і дізнались, що все нині можна зробити і мама бігатиме, мов молода, але треба гроші. “Всього” 50 тисяч, не рахуючи дрібних витрат.
Та сума для нас була значною. Я до Дмитра звернулась. думала, що вдвох ми складемось і все зробимо швидше, але той бідкатись і плакатись почав.
Говорив брат. що у нього дівчина при надії. житло орендоване і життя нестабульне. Коротше “з’їхав2 він гарно так, ще й якби йому кілька тисяч я докинула,то було б саме те.
Ну нічого. затягли ми з чоловіком пояси і за пів року економії, я таки змогла скласти необхідну суму. Якраз на мамин ювілей і принесла. та аж просльозилась, адже добре розуміла, як нам ті гроші дістались.
Коли я вже й про все домовилась. навіть зі спеціалістом зустрілась і день нам призначили, мама раптом заявила. що нічого не хоче. Мовляв. їй лячно і взагалі, вона пізніше все потім сама зробить.
Я отетеріла, адже геть інші у нас плани були, та й вона вже встає насилу. Почала розпитувати, а там ні копієчки. моя мама віддала усі гроші брату моєму:
— У них дитина з’явиться скоро, а в домі ні колиски, ні пелюшки. Ну як я могла витратити таку суму на себе і спати спокійно.
Я в сльози, не стрималась, давай мамі вичитувати за такий вчинок, а вона ще й розсердилась:
— Ти мені ті гроші подарувала? Подарувала, я питаю. А своїм подарунком я розпоряджатись вільна як собі хочу. Тож не смій мені що казати.
Ну, а тепер як бути? У мене ж сил немає дивитись на маму, як їй важко рухатись. Зрозуміло, що рятувати потрібно негайно. але як?
Чоловік став у позу, каже, що один раз уже гроші тещі зібрав, більше ні копійки не виділить, нехай Дмитро розбирається тепер. Однак. там що води із гуся. У нього свої потреби і мама у його пріорітети не входить.
Люди, добрі, то як же мені бути?
05,12,2023
Головна картинка ілюстративна.
