Здійсненна мрія. На Львівщині багатодітна вдoва АТOвця заселилася в новий будинок. Жінка самотужки виховує дев’ятьох дочок. Наймолодшій – 10 місяців,пише джерело
Нове помешкання багатодітній сім’ї подарував благодійник. До цього уся велика родина жила в однокімнатній квартирі в гуртожитку. Як обживається сім’я у новому помешканні, бачили наші журналісти.
Марія Ракус досі не може повірити, що відчиняє гостям двері власного будинку. Для знімальної групи жінка провела екскурсію.
“Тут сплять Марта, Уляна і Мар’яна, тут вони займають уроками тут їхні книжки, тут стіл, де вони всі обідають, тут ігрова зона, тут іграшки, дівчата завели зоопарк. І миша, і шиншила”, – розповідає жінка.
Найбільше Марія радіє просторій кухні. У новий дім дівчата вселилися без батька. Після 2 років на вiйні, доброволець 8-го батaльйону “Арaтта” пoмер у січні цього року від iнфaркту. Родина з дев’ятьма дітьми жила в однокімнатній квартирі в гуртожитку. Дівчата по черзі робили уроки, їли, а спали усі разом. Тепер Марія з дітьми – власниця будинку на 100 квадратних метрі. Новому помешканню діти радіють не менше.
Жінка розповідає: “Увечері, якщо старші пишуть уроки, то молодші можуть піти в іншу кімнату бавитися. Ті в одній кімнаті дивляться телевізор, ті можуть бути на вулиці. Головне, що вони мають місце, знають, де що, не все на купі. Діти не в коробках тримають речі. Коли я сюди переселилася перше питання, яке я собі поставила: “Боже, а де я то все тримала там? Напевно, здійснилася наша найбільша мрія, свій будинок”.
Із появою власної оселі здійснилася ще одна мрія жінки – своє господарство. Біля хати велике подвір’я, город та сад.
Здійснити мрію багатодітної Марії допоміг благодійник. Чоловік, який воліє залишитись невідомим, не лише купив будинок, а й дав кошти на ремонт та меблі.
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся