– Дивися, Оленко, які сережки мені Макс подарував! З діамантами, хоч і маленькими! – Людка хвальковито підставила подрузі вухо, а весь її вигляд демонстрував, мовляв, гляди які подарунки мені наречений дарує, помилуйтесь!
На Людчине здивування Оленка, замість того, щоб сумно зітхнути через відсутність коханого і відповідно подарунків, раптом почала голосно реготати. Людка різко перевела погляд на подругу – звихнулась від заздрості?
– Це ж мої сережки! – Заходилася від сміху подруга. – Мої! Де він узяв їх, цікаво?
– Як це твої? З чого це ти взяла? Мені їх Макс купив і підніс у оксамитовій коробочці. З якого переляку вони твої?
– А хочеш доведу? Там на лівій сережці камінчик колись відпав. І ми у майстерню віддавали, майстер, камінчик вставив, а ось ці стеблинки затиснув занадто сильно і якщо придивитися, то видно, що квітка на сережці трохи зім’ята. Ну, це якщо придивитися звісно. А так вони гарні, дуже…
Людка зняла сережки і як справжній детектив ретельно обстежила подарунок коханого. Так і є – зім’ята трохи квітка.
А Олена розповіла їй історію зникнення сережок.
Якось вони компанією зібралися відзначати день народження когось із друзів у сауні. А оскільки у сауні дуже спекотно, а сережки Оленка вдома не зняла, вона зняла їх у кімнаті відпочинку. Та там їх і залишила. А вже спохопилася вдома, вранці. Пригнала відразу до адміністрації, але там ні слухом, ні духом. Нічого не бачили, нічого не чули – сережки як у воду канули…
– Засмутилася тоді дуже, навіть плакала – шкода було, це мамин подарунок на повноліття. Але нічого, пережила, ще кращі купили. Ти, Лю, навіть не думай мені їх назад віддавати. Доля значить така у них, твоїми бути – посміхнулася Олена великодушно.
– Та вже. – Зітхнула Людка. – А я так зраділа… Як зараз пам’ятаю цей день. Вбралася вранці, стіл накрила, навіть тортик спекла. Сама. В третій годині Макс прийшов. І раптом коробочку дістає з кишені. У мене навіть серце стрепенулося. Ну думаю, зараз мені буде пропозицію робити. Розхвилювалася, але виду не подаю – посміхаюся. А він, бац і сережки дістає… Я ще подумала, що вони якісь трохи не нові. А він мені каже, що вони просто старовинні, у спадок у його родині передаються. Уявляєш, Оленко?! Реліквія сімейна у нього… Принц знайшовся… Ото лапшун, хай лише покажеться мені на очі.
На наступне побачення з Максом Людка зразу ж запитала щодо сережок. І не просто запитала, а до стінки хлопця приперла. Характер у Людки ого-го! Макс довго відпирався, навіть намагався обурюватися. Мовляв, це неподобство якесь! Сережки старовинні, від бабусі покійної у спадок дісталися. А бабуся ще виявляється якоюсь багачкою була, чи це взагалі прабабуся була. Словом, зовсім заплутався хлопець, розгубився. Але під суворим поглядом Людки за годину впертості нарешті здався.
– Людочко, я так хотів тобі подарунок гідний купити. Ти ж така красуня в мене. Ти всіх коштовностей світу гідна. Мої друзі своїм дівчатам на свято хтось колечко, хтось браслетик… А я якраз без грошей був. Так вийшло. Важко з грошима, ще й машину ремонтував… От я й зазирнув у ломбард. І так мені ці сережки сподобалися… Я їх і купив, тим більше, що й ціна нормальна. Знав би я… – опустив Макс голову винен…
Людася після цього одкровення коханого і вибачила, і пошкодувала. З ким не буває? Обняла вона його на знак примирення і на цьому вони вирішили вважати конфлікт вичерпаним.
А каблучки та сережки з діамантами у неї ще попереду. Ще ж молоді? Головне ж у житті не це. Правда ж?
