– Що я двері не закрила?, – вигукнула Юстина.
Оце так, ще й старість не прийшла, а вже забуває такі речі. Хоча її мама вже в її роки не впізнавала її і називала іменем сестри.
– Галько, Галько… Я Юстина – невже так важко запам’ятати?
– Ой, не сварися, я знаю, хто ти, просто вихопилося.
Звичайно, мама жаліла за Галею, яка подалася на заробітки і вже роки не приїжджала додому. Потроху перетягла туди й всю родину і тепер лиш фотографії шле, де всі усміхаються в гарних позах.
Вперше Галя приїхала, коли геть припекло з зубами і тоді це було справжнє свято для матері, не знала, де доньку посадити та як пригостити аби їй було добре.
Але Галька лиш жалілася.
На новому дивані, який стояв в новій хаті їй було спати незручно, бо він тис ґудзиками і вигинав спину. Ванна без умивальника, туалет на вулиці, вода їй не підходить… Від їжі теж шлунок бурчить, від кукурікання голова болить, пес гавкає голосно, а дороги – то взагалі окрема тема для обурення.
– Як добре, що я поїхала, не розумію, як ви тут живете? Дійсно, ви – країна третього світу, а ще й не знаєте, як то може бути краще.
– То забирай маму до себе, як там так добре, – не витримала Юстина.
– А хто там з нею буде сидіти? Там якщо не робиш, т й не їж. В притулок для літніх теж безкоштовно не беруть, так що хай буде тут.
Галя полікувала всі зуби, ще обійшла купу інших спеціалістів, бо там все дорого, а тут можна за смішні гроші отримати найкращі послуги.
– Все, їду, мамо, ви тут тримайтеся, якось виживайте, – попрощалася Галя.
Отак Юстина з мамою ще деякий час відчували запах Галиних парфумів, які вивітрилися швидше, ніж спогади про гостю, хороші в матері, і неоднозначні в Юстини.
Звичайно, сестра привезла їй одяг звідти, але вона була певна, що то її старий одяг, який їй ще й не пасував. Вона себе лиш питала – навіщо везти, а потім обурюватися, що ти заплатила за багаж купу грошей, коли тут, в Україні, можна піти на секунд і купити таке або й краще.
На похорон до матері Галя не приїхала, бо вже й так пізно, а ще й дорого.
– Я вже їй нічим не зараджу, а просто так викинути тисячі доларів аби мене родичі в зубах не носили – вибачай.
От Юстина тепер сама й господарює, бо так і не знайшла свою долю й не зогледілася, як вже коси посивіли, а спина додолу гнеться.
А тепер ще й пам’ять підводить?
Трохи здивовано подивилася на двері і зайшла всередину разом з котом, який теж поглядом дорікав газдині за легковажність.
В ніс вдарив запах парфумів… Галя…
– А я вже й тебе зачекалася, – промовила вона, – Ви геть злодіїв не боїтеся, раз ключ на одному й тому ж місці шістдесят років?
Далі вона бубніла, що дороги трохи кращі, але в село та сама і ще гірша, вона замовила нормальне ліжко і матрац, щоб Юстина хоч раз відчула, що таке спати як людина. Добре, що нема вже пса, бо вона б не витримала знову того гавкоту, а півень теж має піти на юшку. Ще вона замовить майстра аби поставив раковину в ванну, бо це ж просто якесь убожество, ще…
– Галю, що сталося?, – Юстина обняла сестру, стисла так міцно, немов хотіла передати їй свою силу.
– Сама бачиш, – сестра зняла перуку, – Там все дорого, дуже. Ніяких втішних прогнозів. А похорон знаєш скільки грошей коштує? А місце? Я й поїхала, нікому не сказала куди, може, самі здогадаються, якщо я їм треба… А тут все, розумієш, таке…
– Дешеве?, – спитала Юстина.
– Таке, як в дитинстві, – відповіла Галя.
Читайте також: Можете кидати в мене тапцями, але я терпіти не можу, коли мій чоловік приїжджає з заробіток додому
Фото Ярослава Романюка.
