fbpx

На похорон до матері Галя не приїхала, бо вже й так пізно, а ще й дорого. – Я вже їй нічим не зараджу, а просто так викинути тисячі доларів аби мене родичі в зубах не носили – вибачай

– Що я двері не закрила?, – вигукнула Юстина.

Оце так, ще й старість не прийшла, а вже забуває такі речі. Хоча її мама вже в її роки не впізнавала її і називала іменем сестри.

– Галько, Галько… Я Юстина – невже так важко запам’ятати?

– Ой, не сварися, я знаю, хто ти, просто вихопилося.

Звичайно, мама жаліла за Галею, яка подалася на заробітки і вже роки не приїжджала додому. Потроху перетягла туди й всю родину і тепер лиш фотографії шле, де всі усміхаються в гарних позах.

Вперше Галя приїхала, коли геть припекло з зубами і тоді це було справжнє свято для матері, не знала, де доньку посадити та як пригостити аби їй було добре.

Але Галька лиш жалілася.

На новому дивані, який стояв в новій хаті їй було спати незручно, бо він тис ґудзиками і вигинав спину. Ванна без умивальника, туалет на вулиці, вода їй не підходить… Від їжі теж шлунок бурчить, від кукурікання голова болить, пес гавкає голосно, а дороги – то взагалі окрема тема для обурення.

– Як добре, що я поїхала, не розумію, як ви тут живете? Дійсно, ви – країна третього світу, а ще й не знаєте, як то може бути краще.

– То забирай маму до себе, як там так добре, – не витримала Юстина.

– А хто там з нею буде сидіти? Там якщо не робиш, т й не їж. В притулок для літніх теж безкоштовно не беруть, так що хай буде тут.

Галя полікувала всі зуби, ще обійшла купу інших спеціалістів, бо там все дорого, а тут можна за смішні гроші отримати найкращі послуги.

– Все, їду, мамо, ви тут тримайтеся, якось виживайте, – попрощалася Галя.

Отак Юстина з мамою ще деякий час відчували запах Галиних парфумів, які вивітрилися швидше, ніж спогади про гостю, хороші в матері, і неоднозначні в Юстини.

Читайте також: Ми з чоловіком аж рота роззявили! Ми провели гостю і сиділи та довго мовчали. От тобі й поворот подій, виявляється, в чиїхось очах ми – небажані свати

Звичайно, сестра привезла їй одяг звідти, але вона була певна, що то її старий одяг, який їй ще й не пасував. Вона себе лиш питала – навіщо везти, а потім обурюватися, що ти заплатила за багаж купу грошей, коли тут, в Україні, можна піти на секунд і купити таке або й краще.

На похорон до матері Галя не приїхала, бо вже й так пізно, а ще й дорого.

– Я вже їй нічим не зараджу, а просто так викинути тисячі доларів аби мене родичі в зубах не носили – вибачай.

От Юстина тепер сама й господарює, бо так і не знайшла свою долю й не зогледілася, як вже коси посивіли, а спина додолу гнеться.

А тепер ще й пам’ять підводить?

Трохи здивовано подивилася на двері і зайшла всередину разом з котом, який теж поглядом дорікав газдині за легковажність.

В ніс вдарив запах парфумів… Галя…

– А я вже й тебе зачекалася, – промовила вона, – Ви геть злодіїв не боїтеся, раз ключ на одному й тому ж місці шістдесят років?

Далі вона бубніла, що дороги трохи кращі, але в село та сама і ще гірша, вона замовила нормальне ліжко і матрац, щоб Юстина хоч раз відчула, що таке спати як людина. Добре, що нема вже пса, бо вона б не витримала знову того гавкоту, а півень теж має піти на юшку. Ще вона замовить майстра аби поставив раковину в ванну, бо це ж просто якесь убожество, ще…

– Галю, що сталося?, – Юстина обняла сестру, стисла так міцно, немов хотіла передати їй свою силу.

– Сама бачиш, – сестра зняла перуку, – Там все дорого, дуже. Ніяких втішних прогнозів. А похорон знаєш скільки грошей коштує? А місце? Я й поїхала, нікому не сказала куди, може, самі здогадаються, якщо я їм треба… А тут все, розумієш, таке…

– Дешеве?, – спитала Юстина.

– Таке, як в дитинстві, – відповіла Галя.

Читайте також: Можете кидати в мене тапцями, але я терпіти не можу, коли мій чоловік приїжджає з заробіток додому

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page