На ту вечерю я могла б і не потрапити – випадково приїхала, то мене й до столу запросили. З одного боку я дуже вдячна долі за той вечір. а з іншого – краще б ніколи порогу рідного дому не переступала. адже тепер уся рідня від мене відвернулась.
Напевне, то доля так той день закрутила, аби сталось так. як сталось усе. З самого ранку я не мала наміру їхати додому за 270 кілометрів. Той день мав бути абсолютно звичайним: дітей відвезла у садок. сама помчала на роботу.
Однак шеф мене здивував:
— Ольго, більше нікому, – мовив ближче до четвертої, – Раїса на лікарняному, доведеться тобі їхати у відрядження.
Я була проти, сперечалась, але намарне. Мене відпустили раніше і я забравши дітей помчала до мами. аби залишити у неї малих на той тиждень доки мене не буде.
Справа в тому. що я вже два роки як розлучена. Живу одна, підростають двоє синів. Чоловік мій не був готовий до двійні, до відповідальності і до сімейного життя. Добре, що хоч освіту дали мені батьки прекрасну і тепер я можу сама себе забезпечувати. Хоча допомоги все ж потребую із малими своїми, особливо ось в такі миті.
Приїхала я тоді ближче до восьмої, якраз у розпал застілля. Моя сестра нещодавно заміж вийшла і повернулись вони з подорожі. За столом сиділи свати, молода родина, сестра чоловіка сестри і ще один мені не знайомий чоловік.
Я лиш поглянула на нього і ноги ватними стали. От чесно, не думала, що таке можливо. Діти пішли гратись мама біля гостей клопочеться, а мене познайомили із Вадимом. Високий. симпатичний з проникливими блакитними очиима. Якщо існує кохання з першого погляду, то у нас із ним було саме воно.
Ми говорили і наговоритись не могли. Виявилось, що ми й справою однією займаємось, от тільки він дещо інший напрямок розвиває. Спілкуватись було приємно і цікаво.
Ще того вечора сестра мене покликала на кухню і там почала шипіти:
— Ти що робиш? Нащо тобі той Вадим, чого йому бісики пускаєш? Нічого не зрозуміла? Це син маминої співробітниці і ми його запросили аби познайомити із Танею, сестрою мого чоловіка. Он і свекри мої прийшли на зятя майбутнього поглянути, а тут ти зі своїми балачками.
Я раптом зрозуміла, що й справді зайва за тим столом. зайшла у зал, вибачилась і пішла класти малих спати. Потім було відрядження, яке я провела у компанії Вадима. Він зателефонував і приїхав до мене.
Минуло три роки, ми із Вадимом живемо разом. Діти кличуть його татком, а я чекаю на ще одне дитя. І все ніби у нас добре, окрім моєї сім’ї.
Сестра моя після того, як дізналась, що вадим зі мною, відмовилась зі мною спілкуватись. Бачте, я забрала чоловіка у її зовиці і внесла розбрат у її сім’ю. Вона мені ще багато чого тоді наговорила неприємного порівнюючи з зовицею своєю. Виявляється. я не повинна і думати про другу половинку, адже маю двох дітей.
А мама з татом стали на бік сестри. Втім, тут нічого дивного, вона ж коло них живе. та й свати досі не можуть свою Таню заміж видати і пробачити мені те, що я тоді так невчасно з’явилась. Для них усе просто – я забрала у їхньої доньки долю.
Я їх розумію у чомусь і не засуджую, сама мама двох дітей.
Лиш ніяк не можу зрозуміти позицію своїх тата і мами. Чим я перед ними завинила?
Чого вони так зі мною? Може хто пояснить, бо я ніяк втямити не можу, як можна відмовитись від своєї дитини?
20,08,2023
Головна картинка ілюстративна.