fbpx
Історії з життя
Надія нерішуче зайшла до сірого, давно не фарбованого будинку. Ноги не несли в потрібному напрямку, хотілось швидше втекти звідси, але вперто йшла в перед. Їй потрібно було це зробити, адже більше носити все це у собі просто не могла. Нарешті кімната з тим самим номером. У згорбленому і геть сивому старому, не одразу впізнала того, хто колись позбавив її найдорожчого

Надія їхала в гості до батька. Чого це їй коштувало, хто б тільки знав. Якби не його вік і постійні прохання приїхати …

Цей, тоді рідний для неї чоловік, покинув їх, коли дівчинці було всього десять. Вона прекрасно пам’ятала, як сумувала з цього приводу мама і холодне, байдуже обличчя батька. Мамуся любила його до нестями, прощала йому все, а той цим постійно користувався

Врешті-решт, повівся на молоденьку лялечку зі своєї роботи. Ця любов якось зразу витіснила з його душі сім’ю, яка у нього була до цього. Звичайно, мама, з її натрудженими руками і двома роботами, програвала їй в очах батька.

У їхній родині настала безперервна чорна смуга. Мама перестала розмовляти, годинами дивилася в одну точку, а ночами вила так, що у Наді холонуло усе в середині. Через два місяці невтішна покинута дружина відкрила вікно і пішла назавжди. Надю віддали батькові. У цей час він вже радісно проживав з новою молоденькою дружиною.

Весь свій час присвячував їй, а на дочку, раніше так улюблену, практично не звертав уваги. Дівчинка часто плакала, згадувала маму, по ночах питала у порожнечі, чому вона така самотня і за що їй все це … Мачусі, що ще  не має своїх дітей, чужа дівчинка була ні до чого. І це вона не забула їй показати. Життя в будинку батька Наді незабаром набридло.

Вона кілька разів йшла з дому, але її знаходили. Батькові ніяких претензій не пред’являли, списували все на стан після втрати матері. Так вона дожила в родині батька, в якій незабаром з’явився хлопчик, до шістнадцяти років. А потім пішла і не повернулась.

Ніхто особливо перейматись не став – зайняті були спадкоємцем. Надя далі належала сама собі. У неї це непогано вийшло. Вивчилася на бюджетному, встала на ноги. Люди добрі допомагали. Чужі люди … Не рідний батько.

Через роки, коли Надя вже обросла власною сім’єю, вона дізналася, що молодиця після дванадцяти років шлюбу покинула її батька, забрала сина і поїхала. А квартиру, яку він переписав на сина – продала. Залишився батько на вулиці, кілька років бомжував, поки його не відправили до будинку пристарілих.

Кожен місяць він шле дочці звідти листи. Хоче побачитися. Надя не хотіла їхати – занадто сильна була образа і сумні спогади. Але її духовний наставник, отець Михайло, порадив з’їздити, зняти з своєї душі той камінь, який її обтяжував роками.

У сірому казенному будинку жінка не одразу знайшла кімнату під потрібним номером. А коли зайшла, то не впізнала в згорбленому старому свого батька. А коли він назвав її по імені, то вона раптом розплакалася, підбігла до нього і обійняла.

Той батько, який колись образив її, залишився в минулому. Зараз її тепло і турбота потрібні цьому беззахисному чоловіку, якого вона обіймає. Надя прийняла рішення забрати батька до себе. Він колись залишив їх з матір’ю, але вона не зробить вчинить так ніколи…

Автор – не вказано.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page
facebook