Надія була переконана, що появою чоловіка сонце в її житті світитиме яскравіше, трава буле зеленіша, а всі невдачі і незгоди обминатимуть її. Вона вважала, що чоловік буде тією захисною оболонкою над нею, яка відштовхуватиме все погане і притягуватиме все добре.
Ну, от як в казці, коли принцеса нидіє вдома, а потім з’являється принц, який відвозить її в своє королівство, де вона смачно їсть, ходить в театр, няньчить діток і щаслива довіку.
Про те, що Надія вже об’їздила пів Європи сама без принца їй якось не приходить в голову, адже в усіх цих поїздках сонце не світило ясно, пісок не білів, а море не синіло без чоловіка.
Надія дуже смачно готувала і не лінувалася й собі приготувати щось смачне і красиве та поділитися цим в мережі, щоб інші жінки бачили, що вона господиня, а там і якийсь принц на запах прийде.
Але були тільки серденька від подруг, але жодної пропозиції руки і серця принца.
Надія кожного ранку розглядала себе в дзеркалі в пошуках причин, чому ж принц не з’являється.
От зморшки з’являються, а принц ні!
При вияві хоч найменшої зморщечки вона бігла до косметолога, щоб їй підтягнули, розмасажували, стерли з лиця, одним словом.
Для цього вона не жаліла на сил, ні грошей і у неї було стільки баночок з кремами та засобами, що можна було купити однокімнатну квартиру в столиці. А як порахувати скільки вона витрачала на модні сумки і взуття та одяг, то й двокімнатну.
Надія вважала, що, коли вона буде дуже гарна, то принц сам купить їй квартиру, а, коли дуже-дуже гарна, то й машину.
Сама вона не хотіла нічого купувати, бо вважала, що все зароблене власними руками і вкладене в бетон і залізо – то не дівчача справа.
– Що зі мною не так?, – питала вона в усіх подруг.
– Та ти гарна, – відказували ті.
– Ні, ви маєте сказати мені правду! У мене щось з обличчям? Ця зачіска мене старить? Я поправилася? Скажіть правду, бо ви мої подруги і маєте казати мені правду!
Коли ж подруги нічого не знаходили в її зовнішності такого, що відлякувало чоловіків, то Надія вважала, що вони їй брешуть, тому блокувала їх в мережі і видаляла з телефону.
– Друзі мають казати правду, щоб я ставала кращою, щоб я знайшла свого чоловіка, який мене підтримає, огорне любов’ю та турботою, з яким я не буду турбуватися ні про що!
Далі вона йшла на масаж, обгортання чи натирання, щоб ставати все кращою і хоч на мить затримати тікання годинника.
Ось чому тепер, коли вже на тортику свічки з написом сорок два – це просто якась нечувана цифра і вселенська несправедливість, бо вона на таке не заслужила.
Вона чудовий спеціаліст, гарна жінка і любляча донька. Чого ж доля до неї повернулася … спиною?
В такі моменти вона розблоковує подруг і ті, як справжні друзі і теж не завжди заміжні жінки, радо відкликаються на її крик про допомогу.
– Та то лиш сорок два, попереду все життя!
– Ти на ці роки не виглядаєш.
– Ти цього року обов’язково знайдеш собі чоловіка!
Надія дуже хоче в це вірити і надихається цими теплими словами, щоб ще трохи протриматися в доброму гуморі до того моменту, коли зневіра знову не постукає в її двері.
Бо й справді, чого чоловіки живуть з жінками, які давно махнули на себе рукою, які сварливі чи не вміють готувати, а вона, така ідеальна та гарна, самотня?
Чому так? Щоб ви порадили цій прекрасній жінці змінити в собі, щоб вона вже цього року знайшла свого принца?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
