Щоб ви розуміли наскільки я була певна, що Остап мене любить всі ці роки, то він мене хотів відмовити ще в РАЦСі виходити заміж за Павла. Але що мені було до Остапа, коли Павло красень і вибрав саме мене за дружину, хоч я знала, що за ним дівчата бігають.
Павло мене тоді просив, щоб я не губила своє життя, поки не пізно їхала з ним.
– Остапе, ти вже перебрав? Де ти, а де Павло!
Він тоді все весілля сидів понурий, а я була дуже щаслива.
Звичайно, я знала, що Павло мав любасок і час від часу їздив у «відрядження», але я тішила себе тим, що вони тимчасові, а я дружина і це вже щось означає. Хай ці жінки себе тішать думками, що вони мають його на кілька митей, але зі мною він має дітей, зі мною проживе життя і зі мною він сидить поруч на всіх святах.
Я – дружина, він мене вибрав, як найкращу серед усіх. Тому я не переживала, що він піде до когось іншого.
По натурі Павло був таким власником, він і мене часом ревнував, бо його чіпати не можна.
І я відчувала, що я йому потрібна тепер і навіки вічні.
А Остап так і не знайшов собі пару і дивився на мене такими очима, коли приїжджав до нас в гості, що мені аж мурахи по шкірі бігали.
Я не раз питала чоловіка, чого його друг не одружується, але той тільки рукою махав:
– Бо не може знайти таку гарну, як ти.
Я тим тішилася, признаюся. Приємно, коли тебе люблять так вірно стільки років. І ще так дивляться. Павло вже давно на мене не дивився такими очима, а цей за щораз.
Та й не скажу, що я вся так палала до чоловіка. вже й роки не ті і зовсім інші пріоритети: діти, затишок, робота.
Ми вже й дітей одружили, як Остап переїхав назад в наше місто жити. У нього мати прислала і треба було її доглядати, от він, як одинак і вернувся.
Аж тут моєму Павлу в момент поплохіло, швидка приїхала і було вже пізно.
Я все зробила як годиться. Вся церемонія пройшла як треба.
Звичайно, коли тобі лише п’ятдесят років, то треба думати про те, як далі жити. І я була певна, що через кілька місяців прийде до мене Остап, а я трохи подумаю, про людське око, а там і погоджуся з ним жити.
Хоч він на вроду був замолоду не дуже, але тепер якось змужнів і на свої п’ятдесят п’ять доволі добре виглядав.
Та й зарплата у нього гарна і машина своя, краща ніж, у нас. Здається ще й дачу купив, щоб мати на свіжому повітрі жила.
Я запросила його на сорок днів, як і багатьох родичів та друзів, та попросила лишитися потім мені допомогти меблі поставити на місце. Той погодився, все тягає і ні слова про те, що пора нам жити разом.
А я й гарно одяглася, трохи підмалювалася, ну хоч одразу під вінець.
Далі вже я не витримала і кажу:
– А ти мені нічого не хочеш запропонувати?
– Тобто?, – здивувався Остап.
– Остапе, я людина пряма: я знаю, що ти мене всі ці роки любив, а тепер є шанс нам жити разом.
– Що ж, Катерино, я теж тобі прямо скажу: я тебе любив дуже сильно і думав, що ти побачиш, який Павло гультіпака і його покинеш, я був готовий прийняти тебе з дітьми… Але ти чогось була рада, коли тобою отак нехтують як жінкою і я задумався, а чи треба мені отака безпринципна жінка? Тоді я перестав тебе поважати.
А потім зрозумів, що й любов десь ділася. Зараз у мене є жінка. Яка мені подобається і мамі теж. Бажаю тобі щастя.
Я так і стояла, і кліпала очима.
Що це таке було? Як так можна змінитися і я заслужила такі слова?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
