fbpx
Історії з життя
Наша мама якось дивно подивилася на тата. Він так і продовжував стояти в розхристаному пальті, притискаючи цуценя до себе. – Додай ще двадцять сім років до мрії, – раптом не своїм голосом попросила мама

Мій брат приніс додому новенький собачий нашийник з магазинної біркою, що пах шкірою і

– Так, – відразу все зрозуміла мама. – Цього не буде ніколи! – строго сказала вона. – Собаки ще тільки в нашому домі не вистачало!

Брат мовчки пройшов до кімнати і повісив нашийник над своїм ліжком. Вийшло красиво.

– Де ти взяв гроші? – запитав тато.

– Назбирав, – пояснив брат. – Три місяці відкладав помаленьку…

– Зрозуміло, – розвів руками тато. – Значить, наш молодший син вже три місяці мріє про собаку.

– Я теж мрію! Я теж мрію про собаку! – встряв у розмову і я. – Уже цілий тиждень мрію! Навіть ні, вісім днів!

Це була неправда. Про собаку я мріяв все своє життя, з самого народження. Але ж не я ж, потай збираючи гроші, які батьки дають на сніданки в школі і всякі інші дрібниці, купив в кінці кінців чудовий новенький нашийник з жовтої шкіри і з заклепками. Я не міг образити мого брата і тому сказав все про вісім днів!

– Мріяти не шкідливо, – погодилася мама.

Потім ми, як завжди, робили з братом уроки. Він свої, легенькі, за третій клас, а я – серйозні, на складання простих дробів. І час від часу піднімали голови від зошитів і поглядали на собачий нашийник, який висів над ліжком брата.

– Минулого місяця було тридцять днів? – раптом почав згадувати я. – Ні, тридцять один! Значить, завтра буде дев’яносто три дні, як ти мрієш про собаку!

Брат мій в відповідь похмуро засопів.

– А якщо до твоїх днів додати дев’ять моїх, то вийде сто два дні нездійсненної мрії! – підрахував я.

– Та досить, – сумно зітхнув наш тато. Він сидів у кріслі з газетою і все чув. – нездійсненна мрія… – повторив тато мої слова. – Такого не буває. Якщо мрія правильна, вона обов’язково збудеться.

А в суботу наш тато кудись надовго пішов з ранку. Повернувся і відразу ж покликав усіх нас в передпокій.

– Ось… – сказав тато зніяковіло, коли ми зібралися. – Я склав три числа, і вийшло, що ми мріяли про одне й те ж тридцять чотири роки, три місяці і одинадцять днів… Це за станом на сьогоднішній ранок!

Сказавши так, тато обережно відхилив пальто і витягнув із-за пазухи сіре кудлате цуценя з чорними блискучими оченятами.

Ми з братом оніміли і остовпіли до такої міри, що навіть не закричали «ура».

Наша мама якось дивно подивилася на тата. Він так і продовжував стояти в розхристаному пальто, притискаючи цуценя до себе.

– Додай ще двадцять сім років… до мрії, – раптом не своїм голосом попросила мама.

– Ні, мабуть, двадцять вісім!…

Мама відкрила шафу і дістала з самої її глибини заховану колись синю собачу миску.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook