Наташка після всіх процедур, а потім кілька курсів хімії, лиса, худа і бліда йшла і думала: – Напевно, за класикою жанру, в цьому місці належить втратити свідомість, заплакати, рвати на собі волосся, але волосся вже і так не було. Можна, звичайно, вдавати і впасти прямо в калюжу, але шкода було біле Лізине пальто, яке та на неї одягла з тієї причини, що осінь вже й холодно. У машині було тепло, але Ліза запеленала сестру в хутряній плед, пристебнули ременем і повезла в нове життя.
Поки їхали, Ліза Наташці пояснювала: – Будинок для себе купувала два роки тому. Думала, що буду влітку там жити і малювати, але пожила і зрозуміла – не моє це. Звикла до зручностей, до величезних магазинів до велелюдного оточенню. Не виношу тишу. Я вдома вчора була, опалення там працює, вода тече, решта ти вже сама. Магазинчик продуктовий є, але я тобі все привезла. Буду приїжджати.
У дворі сидів великий рудий собака. Махаючи відчайдушно пухнастим хвостом, він підбіг до Наталки і тикнувся носом в коліна. Наташка погладила кошлату руду голову і запитально подивилася на Лізу.
– Натусь, я його з притулку вчора забрала. Тобі ж потрібен друг. Ну як ти тут одна будеш? Ти не хвилюйся, я йому корм купила, на місяць вистачить. Удвох якось веселіше. Його Джоні звуть.
У невеликому двоповерховому будиночку було тепло. Посеред їдальні стояли коробки з консервами, крупою, макаронами, борошном, печивом.
– Сама розбереш, зате будеш знати, де що лежить. Холодильник затарений. У шафі знайдеш одяг на всі пори року, розмір у нас один. Давай, Натусь, чаю поп’ємо і я поїду.
Уже одягнувши пальто, Ліза підійшла до Наташка, спробувала зазирнути їй в очі. Але Наташка відводила погляд в бік.
– Натусь, цей собака три роки сидів в клітці. Його ніхто не брав, він великий і немолодий вже. Я все розумію: тобі важко, погано, але у тебе є я. А у собаки будеш ти. Треба ж за щось чіплятися, щоб повернутися до життя. На Вадика наплюй і забудь. Все буде добре. І ще – це твій дім, я все на тебе оформила, і ділянку і будинок. Папери в спальні, гроші теж. Натусь, давай будемо жити! Приїду через тиждень, якщо що – дзвони. Ліза поцілувала Наташку і поїхала…
Уже стемніло, а вона все сиділа в кріслі, підібгавши ноги і затуливши обличчя в коліна. Спочатку ридала, потім сама собі розповіла, яка вона нещасна, потім лаяла Лізу за те, що та їй тут собаку нав’язала. Ось ляжу і все, жити сил немає. А собака? Шкода. Треба хоч погодувати. Ліза вдягла куртку, подивилася в дзеркало на свою лису голову і зі словами: – Собаку не будемо лякати, вона тут ні до чого, – одягла шапку. Знайшла корм, насипала в миску і вийшла на вулицю. Джоні, з’ївши корм вилизав миску, потім злизав з Наталиного обличчя солоні сльози, ліг поруч на сходинку ганку і поклав голову їй на коліна.
На нічному чорному небі, навколо яскравого круглого Місяця з’являлися зірки, все більше і більше. Наташка знайшла Велику ведмедицю, посміхнулася їй і послала повітряний поцілунок. Потім обняла собаку і сказала:
– Гаразд, Джонька, завтра тобі нормальну кашу зварю. З м’ясом.
Весь тиждень Наташка, побачивши себе вранці в дзеркалі, здригалася і говорила: – Аеліта, хай йому грець. І ні-ні, та приходила думка: а може, ну його, це життя. Кому я потрібна? Але тут погляд натикався на Джоні, затишно згорнутого на своїй лежанці біля каміна і Наташка вирішувала: ладно, ще трошки поживу. Життєстверджуючу точку в цьому спірному для Наташки питанні поставила Ліза, що приїхала через тиждень, як і обіцяла, Ліза. Зайшла з коробкою в руках, поклала її на диван зі словами: – Ну, Натусь, ну куди їх дівати? Кішка бездомна, уявляєш, в під’їзді з кошенятами, а їм же холодно! Я і корм привезла…
У коробці лежала худа руда кішка, обнявши лапами двох крихітних кошенят.
Увечері Ліза їхала. Постояла біля порога, помовчала, потім витягла з кишені пальто листочок і простягнула сестрі: – Натусь, тут це. Вадик твій приходив, запитував, де ти. Я не сказала. Тут його новий номер телефону. Тобі вирішувати. Наташка провела Лізу до машини, помахала їй услід, повернулася в будинок. Погладила кішку: – Будеш Муркою. Молока зараз тобі наллю. Все буде добре.
Проходячи повз каміна, кинула листочок в вогонь.
Автор: Gаnsеfedern.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
