fbpx
Історії з життя
– Не може бути! Наша Леська не така! – заступилися за малу свекруха і її мама, а старша сестра чоловіка вирішила змудрувати: – Раз взяла без дозволу – пиши заяву

– А чому не попередили, що до нас їдете? А чому не подзвонили, не запитали, що нам привезти треба? А самі з порожніми руками приїхали? – посипався на нас купу питань.

– А ми буквально на двадцять хвилин. Мені Леся речі поверне, і ми знову поїдемо, – відповіла я, з докором подивившись на мовчазного чоловіка.

– Які речі? – в один голос запитали жінки: мама, бабуся і старша сестра мого чоловіка.

– Які Леся з собою прихопила. Без дозволу, – пояснила я.

– Без дозволу? Ти ж їй їх подарувала!

– Я? Подарувала? Знаєте, я б точно запам’ятала, що щось комусь подарувала. А це – не той випадок. Якщо говорити прямо, то Леся не мала права їх брати.

– Не може бути! Наша Леська не така! – заступилися за малу свекруха і її мама, а старша сестра чоловіка вирішила змудрувати: – Раз взяла без дозволу – пиши заяву.

– Хочете – напишу! – почала злитися я. – Дві спідниці по шістсот гривень кожна. Блузка за тисячe. Футболка за тисячу. Туфлі і ботильйони. загальною вартістю п’ять тисяч. Досить пристойні гроші, заяву напишу – точно термін дадуть.

Нас відразу провели в дім. Зайшовши в приміщення, свекруха голосно покликала свою молодшу доньку:

– Лесю! Тут по твою душу приїхали!

Молодша зовиця вийшла з кімнати і сперлася на одвірок, склавши руки.

– Лесю, будь ласка, поверни моїй дружині взяті тобою речі, – нарешті подав голос чоловік.

Я очікувала суперечок, докорів, звинувачень в жадібності. Але, на подив, вона винесла з кімнати великий пакет:

– Туфель немає, я їх подружці віддала.

– Сходи і забери! – гаркнула свекруха.

Леся косо зиркнув на маму, потім стрельнула очима в бік інших родичок. Але, не знайшовши підтримки, влізла в калоші і прошмигнула з дому.

– Невже вкрала? – охнула бабуся чоловіка.

Я кивнула. Леся жила у нас два місяці, рівно стільки тривали перукарські курси, які ми з чоловіком їй оплатили в якості подарунка на повноліття. Після школи сестра чоловіка вирішила працевлаштуватися, а бавитися з чужим волоссям їй завжди подобалося.

Одягнена дівчинка була просто і чисто. Стандартні джинси, кросівки і футболки. Якщо для села – в самий раз, але ходити в такому вигляді містом їй, чомусь, було соромно. Леся, відчайдушно червоніючи, попросила у мене що-небудь причепуритися. На час її перебування у нас, не більше. Розміри одягу та взуття у нас однакові, відмовляти не стала, виділила те, чого не шкода.

Одяг, який вибрала молодша зовиця, я мала намір їй подарувати. Вголос про це я не говорила, плануючи зробити їй сюрприз перед від’їздом. Навіть два: придивився їй мій одяг і похід по магазинах за обновками. Але не встигла: Леся помчала в рідні краї на день раніше запланованого, коли я була на роботі, не забувши прихопити з собою мій одяг.

Вибачилися всі, крім Лесі. Свекруха навіть виписала молодшій доньці материнського ляща. Бабуся чоловіка пообіцяла влаштувати десяток-другий сеансів активної трудотерапії. Я впевнена, що не допоможе: раніше треба було виховувати, а не вже абсолютно дорослу людині дівчину.

Чекала справжніх розбірок за мої речі. Не думала, що пройде так гладко. Але на вус намотала: більше ніякої благодійності, собі ж дорожче вийде.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook