Не треба зараз розпускати плітки, що я в тебе, отака подруга, забрала хлопця! І ще це все приправляє такими словами, як совість та гідність. Це взагалі про що?
Тобто, на самотнього хлопця не треба дивитися, бо він колись був з тобою? То й що, що десять років. Але де ваше підтвердження любові було? Га? Де перстеник на руці? Хоча б з заручин, я вже не кажу про обручку!
Якби так сильно любив, то вже би й дружиною зробив, чи не так?
А тепер давай мені кістки мити, що я така-пересяка стала на шляху твоєму щастю…
А воно те щастя було?
Так, ви зустрічалися і разом жили. Так, десять років.
І я тобі скажу, що всі ці роки він мені подобався, а ти – абсолютно! Корчила з себе принцесу до якої треба дорости, самостійна та та, яка всього досягне в житті сама, та яка варта більшого.
То вперед – тепер маєш шанс і всього досягти і отримати ще кращого чоловіка.
Що ж ти сидиш та соплі жуєш?
І мене в це все вплутуєш, бо я була подруга… Коли таке було?
Подруга – це та, яка підтримує, доповнює та окрилює, а не та з якою при зустрічі не те, що не вітаються, а просто кивають головою.
То ми з тобою такі були.
І що, що я усміхалася? То було не тобі, а йому!
Тоді тобі на думку спадало, що хтось шалено кохає, надіється на погляд, на усмішку? Спадало?
Та де! То чого зараз я маю перейматися тим, як ти зараз почуваєшся?
Зараз я отримала те, про що так довго мріяла!
Я зустріла Мирона, коли ви розійшлися. В чергове.
Він сидів в кафе дуже задуманий і я підсіла з кавою, як до знайомої людини:
– Привіт. Ти не проти?
– Так, присідай.
Я не лізла в душу з розмовами, просто буденні фрази про погоду і настрій. І все.
Він запитав чи не хочу я піти з ним в кіно, він купив квитки для двох, розраховував на тебе, але ти сказала, що він має рости і працювати над собою, щоб бути тебе гідним. Тому квитки вирішив викинути.
Але після нашої розмови вирішив, що чого пропадати квиткам, якщо він давно чекав цей фільм.
Теж люблю цього режисера і майже ввесь час говорили про його фільми, його вибір акторів та те, як він подає кольори, підбирає музику.
Після фільму йшли просто окрилені, стільки емоцій, хороших емоцій. Може, я й хотіла продовження, але це був не той момент і ми попрощалися – кожен сів на свій маршрут.
Проте, потім до самої ночі обмінювалися думками.
О, і не треба говорити, що я підбираю недоїдки.
Я чекала, коли він тебе забуде, викине з голови і серця.
Ні, він не мав перебитися мною, поки ти повернешся. Він мав думати про мене, про мої слова, вгадувати, що я люблю і часто помилятися.
Це сталося не швидко, бо все потребує часу…
Але де ж ти була в цей час? Чому він ті пів року не був тобі потрібен, а зараз припекло? Може, справа в тому, що не така ти вже й ексклюзивна та затребувана?
Потикалася всюди, а двері закриті, то давай до запасного варіанту, а він вже зайнятий.
Ти кажеш, що він тебе любив і любитиме. Можливо.
Але ту дівчину, яку він любив колись, якою захоплювався колись…
А що ти зараз? Яка ти зараз йому абсолютно не підходить, інакше не було б мене.
І, так – варто себе цінувати, але при цьому не треба знецінювати того, хто був біля тебе всі ці роки. Він тебе ввесь цей час не влаштовував, то які претензії зараз?
Фото Ярослава Романюка.