Ти, що не можеш собі хлопця нормального знайти?
Від цього запитання Христю аж тіпає. Що ви, люди, хочете аби вам відповіли? «Ні, не можу» чи «не можу нормального, бо сама не нормальна»? Ходити з лупою в картатому картузі і придивлятися до правої руки? Як вона втомилася.
От зараз вона сидить навпроти найкращої подруги і вкотре чує це запитання.
– Люба моя, Любо! В твоєму запитанні є кілька частин, які мене хвилюють з різною ступінню сказу, це «знайти» і «нормального», бо про ці два слова є ціла купа історій. Бо є частина хлопців, яких я знати не хочу, але вони чомусь на мою голову знаходяться, а є частина, які уміло від мене ховаються. То, що ти хочеш конкретно почути.
– Та не злися ти.
– О, ні. Це треба було подумати перед запитанням. Тому от я тобі зараз розповім про категорії, які чомусь знаходять мене. Перша кандидатура, то наш сусід. Він просто мене пильнує аби разом зайти в ліфт і витріщатися на мене за своїми величезними пластмасовими окулярами. Він живе з мамою, тому я боюся його просто до тремтіння в піджилках. І він мовчить. Дивиться і мовчить. Далі є місцевий крутелик Дімка, але не знаю чого він більше чекає: двадцятку на чарку чи мою руку і серце. Про категорію чоловічків, які мило мені посміхаються в автобусі, я не буду говорити. Це дуже перспективні хлопці, бо умудряються пролізти на вільне місце, коли я змушена стояти з пакетом продуктів. Є наш сісадмін на роботі. Він просто мачо. Аж верне від його масних жартиків і його персони. О, ще недавно пішла на побачення з чоловіком. Все було чудово, доки не принесли рахунок. Почав щось виясняти з офіціанткою, потім з адміністратором, то я заплатила за своє замовлення і пішла геть. От тобі й життя жінки, яка має «шукати» чоловіка.
– У мого Сергія є розлучений знайомий.
– А тут взагалі стоп! Ніяких чоловіків з розбитими серцями! Маю й такий досвід. Зустрілися, розговорилися. Все, ніби, душевно: розповідає мені годину, як його кинула дівчина і чому. Вже знаю всі їхні важливі дати, що і коли їй дарував. І яка вона невдячна. Бідкаємося обоє, бо я теж мала розрив стосунків, але, о диво, мої жалі рвучко перериваються, бо його проблема свіжіша. Зустрічаюся з ним вдруге і дива не стається – знову плачі по колишній дівчині і вимагання в мене поради, як її вернути. Коли ж на третій раз я просто ігнорую, то він мені пише просто верету, які всі жінки корисливі, зрадливі. Тому, дякую!
– Маю знайомого холостяка.
– Який мріє про запах борщу і шукає в мені другу маму? Було й таке. Був з тих рідкісних типів, які в молодості були ще тими ловеласами і доперебиралися до того, що зараз між диваном і походом на побачення, вибирають диван. І дивився на мене так, мовляв, ти не фонтан, але якщо смажиш котлетки, як моя мама – я твій.
– Та що ти хочеш? Ти думаєш, що мій чоловік інший?
– Ні, але я хочу пройти весь етап: від закоханості до ситої вдоволеності. А мені, навіть, ситої вдоволеності не дано отримати. Я просто втомилася.
– Може, ти фото невдале виставила.
– Нормальне фото. Не треба мені ще дитячого фото з пляжу.
– Зрозуміло, що в біда з усіх сторін.
– Зрозуміло, подруго, що мені треба хоч від тебе якогось здорового до мене ставлення. Бо я не якась неповносправна особа, що вимагає в тебе пільг. Я хочу почуттів!!!
– Але ж вони все одно притуплюються.
– Байдуже. Головне, щоб були.
Фото ілюстративне.
