fbpx

Не завжди сімейний віз котиться рівною гладенькою дорогою, трапляються на ній і вибоїни. У давнину, якщо життя під одним дахом починало не ладнатися, практикувалася «розходка». Подружжя на деякий час вирішувало пожити нарізно, щоб будь-якого дня зійтися знову. Цей перепочинок влаштовували для того, щоб витягти сімейного воза на пряму дорогу

З давніх-давен родина вважалася найбільшою цінністю у житті людини. «Допоможи, Боже, нежонатому, а жонатий і сам собі допоможе», — хрестилися колись жіночки, жаліючи тих, хто довго був без пари. Для чоловіка немає кращого друга і порадника, ніж дружина. А для жінки з добрим чоловіком життя на радість. Влучно каже народна приказка: «Найкраща спілка — чоловік і жінка».

Родинна злагода та любов є основою сім’ї. Та не завжди сімейний віз котиться рівною гладенькою дорогою, трапляються на ній і вибоїни. У давнину, якщо життя під одним дахом починало не ладнатися, практикувалася «розходка». Подружжя на деякий час вирішувало пожити нарізно, щоб будь-якого дня зійтися знову. Цей перепочинок влаштовували для того, щоб витягти сімейного воза на пряму дорогу.

Сім’я — це продовження роду, а ще — оселя, двір, господарство. Основна турбота про них покладалася на чоловіка, адже він господар. Без хазяїна двір плаче, а без жінки — хата. За всіх часів справжній глава сім’ї вирізнявся самостійністю, відповідальністю, твердістю характеру. Він мав жити і господарювати своїм розумом. Лінуватися, позичати гроші, пиячити — сором для чоловіка. А мудра жінка завжди підтримувала, розраджувала і шанувала його. Якщо хотіла скерувати справи господаря, то робила це не напористо, лайками, а лагідно, з поступливістю. Недаремно ж кажуть: чоловік — це голова, а жінка — шия. Крутить вона цією головою, але з розумом. Бо горе тому дворові, де «курка кричить, а півень мовчить» або «де корова вказує волові».

Після того, як не ставало діда чи батька спадщину ділили порівну. В жодному разі її не продавали — ніщо з родинного майна не повинно було потрапити до чужих рук. Сімейні реліквії, речі передавалися з покоління в покоління. Вони несли пам’ять про тих, хто народив, спорядив у світ, був поруч радісної і тяжкої хвилини…

За цими законами жили, множились, квітнули українські роди. І так має бути, допоки світитиме над Україною сонце.

За матеріалами – Вербиченька.

Автор – Олександр ХОВДАТІН.

Фото ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page