Вона абсолютно не підходила моєму братові: кліпала телячими очима, прикриваючи бідоту в родині. Хоч і мала бідового батька, але всі заробітки, мов пропадали кудись: троє дівчат носили одна за одною одяг, що було радістю для матері.
Як Наталка вивчилася на медсестру – не відомо, бо в школі якихось від неї успіхів чутно не було, а після 9 класу подалася в училище, щоб більше не бути вдома. Ми жили по-сусідству, тому добре бачили, що там за родина. Як брат почав з нею зустрічатися – не розумію. Стільки дівчат гарних і з родин багатих – ні, буде їздити на заробітки, буде дерти жили аби будувати хату та жити з Наталкою.
Мама і плакала, і сварила – толку нуль, мов причарувала тими телячими очима, що почали готувати весілля. Замовили ресторан на наступний рік і поїхав Василь знову на заробітки аби те пишне весілля оплатити та сукню Наталці купити таку, про яку вона мріяла. А мене просто чорти хапають – я в сто разів красивіша і не маю від хлопця такого відношення! Вже не мова про сукню, а бодай про пропозицію!
Тоді я вирішила, що й Наталка щастя не матиме. Поїхала з подругою до Польщі на роботу, а там і з Василем домовилися, що зніматимемо квартиру разом. День за днем, келих за келихом і вже я висилаю Наталці фото, де Василь з подругою. Результат очікуваний – вона весілля скасувала, а Василь кинувся додому, щоб перепросити.
Він приїхав, а її нема, де батьки не сказали. Василь сильно переживав. Але що хлопцеві переживання-кохання, мов з гуся вода. Нема одної-буде друга. Василь не міг спинитися і перебирав дівками довго і вже не хотів женитися. Пройшло чотири роки і я краєм вуха почула, що Наталя в Італії живе і у неї є дитина. Одразу про це матері розказала аби брат чув голос підвищила:
– Та має якогось італійця і дитину має. Не знаю хто, але як добре, що наш Василь з тою вертихвісткою не женився, – мало не кричала аби Василь почув і нарешті забув про неї і створив свою родину, а не тринькав своє життя на застілля.
Він почув добре, але не встиг зробити якихось висновків, бо pосія поперла війcьком і Василь записався в добровольці.
Коли ми справляли за ним сорок днів, Наталка приїхала додому з дитиною. Вона була у нього на могилі, бо я побачила великий букет квітів, дуже дорогий. Якось мені не добре стало, що я зруйнувала їхнє життя, а вона мала гідність аби його відвідати. Я просто прийшла подякувати і двері мені відкрив хлопчик, викапаний Василь.
– Мама вдома?
– Нема, – каже малюк.
Я розвернулася і пішла. Не знаю чи казати мамі, що у неї є онук, думаю, що це би нас розрадило. Але совість так мене мучить.
