Неприємна ситуація склалась у нас на Святий вечір. Жили ми собі з чоловіком у мирі і добрі чотири роки. Думала тому, що ми одне одному підходимо. А ні! Тому що я зі свекрухою знайома не була. Приїхала пані в гості на свята і вже он, стоять чоловікові речі біля виходу. А все через святковий стіл.
Я виховувалась у багатодітній родині. У нас не помешкання було, а дружний такий вулик у якому кожен знав свої обов’язки. Нас у батьків дев’ятеро було і рідних і прийомних, але різниці між нами вони ніколи не робили.
Так от, скільки себе пам’ятаю, ми всі мамі і тату допомагали, постійно. Треба підсобити в гаражі – без різниці бантик у тебе на голові, чи кепка, а ідеш. Так само на кухні і по господарству і в сараях. Ми всі і гайки крутили і котлети смажили і від корови зі свиньми відчищали. Ніхто не лінувався і вмів буквально все.
Максим мій другий чоловік. Першого не стало вісім років тому. Я залишилась одна з двома малими дітьми. А Макс у нашого фермера поля стеріг. Їхня охоронна фірма по Україні своїх працівників відряджає. Він сам з півдня країни а я з Прикарпаття. Познайомились випадково, коли він у наш магазин каву зайшов випити. Так і закрутилось.
Так от. Я росла так, і своїх дітей так виховую. Кожен повинен допомагати і вміти все. Та в мене, навіть трирічний син наш із Максом тарілки на стіл подає і підмітає. Як там воно у нього виходить, але дитина старається.
А цього року уперше відколи ми разом живемо, до нас свекруха приїхала на святки. Вона маму доглядала, тож ми, навіть знайомі не були. Онука лиш на відео бачила вона, як і мене, власне.
Приїхала і одразу давай бігати, як білка в колесі. Я такої метушні винести не можу. От знаєте, коли одна людина хоче показати що вміє все і все сама може зробити, причому байдуже де вона знаходиться. Навіть на гостині господині дому вкаже, як треба у її хаті кашу варити. От так і тут.
І корову вона доїть і свині дає і пиріжки пече і в грубці ропалює і кашу зажарює. Причому коли мій чоловік устав попорати господарку, вона ледь не знепритомніла:
— Шоста ранку. Ти спи синочку, куди тобі так рано.
А чоловік мій що? А нічого. Перевернувся на другий бік і дає собі хропака.
Ну, я це ковтнула. Скучила мама, можна простити. А от коли почала я з дітьми і чоловіком все на вечерю ладнати, то це вже ну ні в які тобі рамки.
Син став голубці крутити, та ледь не в сльози, з рук усе забирає, волає, що то не чоловіча справа. Донька мак тре, так вона там і знову забирає – іди дитино пограйся бабуся все зробить. Тобі лиш сім, який мак? А вона в мене вже й корову доїть і на пасовисько вигонить. А тут мак терти не довіряє бабка.
А коли побачила, що син її картоплю сів чистити, чи вареники ліпити став, ну прямо хоч швидку викликай! Сцена з лебединого озера, сольний номер.
Ну так! Він до мене приїхав жити і не знав ні як шурупокрутом користуватись, ні як тісто розвести. Нічого все тепер уміє, ще й краще ніж у мене виходить. А що? Я сама оте все повинна була робити? Ми сім’я і кожен повинен приймати участь у побутових справах. По віку, по силі. Не більше. У мене син трирічний тарілки на стіл носить і в раковину брудні складає. Мітлою підлоги мете. Як воно там у нього виходить, але вчаться всі.
Не знаю, що там свекруха моєму Максиму наспівала, але вже зранку торби він зі своїми речами збирав. Сказав, що йде на зовсім. Мовляв він жив і не видів яка я, а мама йому очі відкрила. Аж сльозу пустив, так йому себе шкода було. А свекруха ще після Святого вечора зі мною не розмовляла. Бо я ж бачте не вмію господинею бути.
А я не вважаю, що жінка повинна все сама робити. Ми всі разом живемо, тож кожен повинен допомагати. Я не лежу, коли чоловік борщ варить, а працюю. Він на роботі, я й траву кошу і дрова заготовляю. Ну, а як по іншому? Невже я не права.
Романа Т.
Передрук заборонено.
Головна картинка – pexels.
