Син у мене одружитися надумав під сорок років. До цього все якось віджартовувався, працював багато. Натомість зараз уже за нормальної посади та квартиру має. Рік тому втішив – одружуватися буде.
Я тоді зраділа, не вік йому в холостяках бігати-ходити. Відверто кажучи, на сьогодні таке було цілком можливо, адже син у мене має певні особливості. Ходить він у мене з дитинства повільно і мова у нього не надто швидка, але це не завадило йому обіймати досить високу посаду і забезпечити гідне життя і собі і мені.
Отже, коли він заявив, що одружується, у мене було щасливе полегшення. Собі зарок дала, що слова поганого невістці не скажу. Головне, щоб вони жили добре. Хоча дівчина мені не сподобалася одразу.
При першому знайомстві почала випитувати про квартиру, хто власник, де я працюю, скільки отримую. Я жартувала, що в них грошей не проситиму, а решта неважливо. Сину було теж незручно, намагався розмову в інше русло пустити, але дівчина сказала прямо, що повинна знати достеменно у яку родину потрапить. Я вдавала, що не чую. Яка їй справа, на що я живу і як? Не зі мною їй під вінець іти.
Гаразд, розписалися вони, чекають на дитину. Тут почалися дзвінки від сина. То попросить сходити з дружиною в жіночу консультацію, бо їй одній лячно, то прийди посиди з нею. При цьому я взагалі працюю ще, а у невістки є власна мама, яка живе під боком.
Але їздила і сиділа, не хотіла ні з сином стосунки псувати, ні з невісткою. Але про себе дивувалася, як син взагалі з нею живе. Людина вона у спілкуванні не проста. Усе їй не так і не те.. То небо не надто блакитне, то вітер не надто сильний в усьому вона бачить лиш сіре і темне. Жодного разу я не помітила на її обличчі посмішки. Жодного.
Потік дзвінків і прохань тільки наростав після появи малюка. Від мене вимагали прийти посидіти з онуком, сходити погуляти, щоб невістка могла своїми справами зайнятися, такі прохання надходили щодня. Не після роботи, а замість неї я мала нестись виручати невістку.
Одного разу я вже не витримала, спитала, чому її мама не ходить. Сваха не працює, хоч і набагато молодша за мене, сидить удома, та ще й живе ближче. Але ні, з роботи мене просять до нанни прийти. Начальство вже косить фіолетовим оком і багатозначно хмикає, того й дивись звільнять.
У відповідь я отримала, що у її мами взагалі теж дитина, тому вона зайнята. Цього я не знала, тож замовкла, так, дитина у такому віці це не просто. Тільки згодом з’ясувалося, що тій дитині вже тринадцять років, і вона звичайний підліток. Чого там його виховувати цілодобово, я не знаю.
Нещодавно я відмовилася бігти до них. Надворі вітер, я ще й по роботі набігалася, сама ледве на ногах стою, а тут ще до ляльки їхати. Ні, не подужала. Так мені невістка стільки наговорила, що я й не очікувала.
Я, виявляється, маю бути їй вдячна, що вона за сина мого пішла і онука мені подарувала, радість під старість років. Що вона взагалі мене ні про що не повинна просити, я сама повинна бігти і допомогу свою пропонувати. Загалом, я повинна, повинна і ще раз повинна.
Каюся, не стрималася, виговорила у слухавку все, що думаю. Куди мені до зірки полів та городів. Врятувала мого сина! Мені подарувала онука!
Ось у мене тепер стоїть питання – чи розповідати про нашу розмову синові. З одного боку, нехай знає, як дружина до нього ставиться, з іншого – він щасливий у шлюбі, любить дружину та дитину, чи варто лізти? Сама я туди більше носа не покажу, нехай сама розбирається, а ось що робити із сином?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.