Ніколи не розуміла приказку, що якщо Бог дав дитину, то дасть і на дитину. Я була переконана, що до цього питання потрібно ставитись із самого початку дуже відповідально, тож коли моя сестричка не маючи ні квартири, ні чоловіка толкового повідомила нас. що скоро мамою стане, я цю ідею не підтримала. Минуло дванадцять років і мій бумеранг таки мене наздогнав.
Моя сестричка Валерія свого часу дуже невдало вийшла заміж. Чоловік Валерії був маминим синочком і не здатен був і на хліб до рота без її схвалення донести.
З самого першого дня свого шлюбу сестра поїхала жити у двокімнатну квартиру свекрухи. Її Борис ні про яку квартиру орендовану і чути не хотів. Навіщо воно йому, якщо у нього власна Хрущівка на окрїні столиці, прямо хороми не інакше.
А коли моя сестра радісно повідомила, що у них скоро поповнення у сім’ї буде, я відверто їй сказала що не вважаю цю ідею хорошою. Об’єктивно ще тоді було видно, що сім’я сестри довго не протримається, що батькам нашим доведеться допомагати їй у тому, аби придбати щось елементарне для дитини, а свекруха і дихнути не дасть.
Так воно власне і сталось. Зі мною сестра спілкувалась дуже мало, адже я їй правду в очі говорила. Прийшла до мами жалітись на безгрошів’я і на чоловіка, який на роботі довше трьох днів не тримається. Я прямо говорила, що чекати нічого іншого і не варто було. Я ж її попереджала і співчувати точно не буду.
Але роки минали. Я також вийшла заміж і знайшла собі дуже хорошого чоловіка. Віктор, як і я – прагматик. Ми із ним сіли все обговорили і дійшли згоди у тому, що поки не матимемо власної квартири і не будемо міцно стояти на ногах, у нас не з’являться діти. Я пишалась цим і на всі запитання рідні говорила, що стану мамою не для того, аби просити у всіх допомоги потім, а для того, аби виховувати свою дитину у достатку.
Але минуло 12 років, мені практично 40. Ми з чоловіком придбали свою квартира, авто і навіть дім за містом, от тільки нині ми разом не живемо – розійшлись. Виявилось, що у гонитві за статками ми втратили найголовніше – взаєморозуміння і кохання. Я одна у чотирикімнатній квартирі. У мене є все, окрім дитячого сміху і тепла родини.
А сестра. Бачились ми нещодавно і я б віддала всі свої статки. аби опинитись на її місці. У неї двоє прекрасних дітей, які дуже її люблять. Вона розлучена, працює на трьох роботах, але біжить додому щоденно забуваючи про втому тому, що її чекають. Я стала свідком того, як вона повернулась додому, чула, як із радісними криками зі своїх кімнат бігли діти, як міцно вони її обіймали і говорили “Мамусю, я тебе люблю”.
І знаєте, я досягла усього що хотіла, я маю власне житло, освіту і перспективну роботу, але в мене немає того що є у моєї сестри, яка проживає з моїми батьками – щастя.
10,08,2023
Головна картинка ілюстративна.