Відповідь була дуже проста, ви й самі здогадуєтеся. І в ті часи я собі постановила – як у мене буде донька, то вона буде вихована так аби знати одне – я завжди її прийму. Завжди.
Отож, вийшла я заміж і пішла в невістки. Колись було так, що побула вісім місяців біля дитини і давай на роботу. Приїжджав зранку автобус і ти мала до того моменту і в стайні попоратися, бо ж свекруха потім не подарує, і ще й помитися аби від тебе не було чути.
А як вже мені свекруха допікала, що я нічого не вмію і не знаю, що син її міг мати кращу. Мій Михайло те все чув і ні разу за мене не заступився, хоч я працювала з ранку до ночі. мов той віл.
Але я те все мовчки переносила, й слова кривого до свекрухи не казала, а вона вже не знала, як мені допекти, то ходила по селу та розносила, що я нічого не вмію і ще не знати, що я на тій роботі роблю.
Але й це мене не вивело з себе, та й нічого б мене не вивело, бо я була так вихована, що така свекруха була мені, мов той комарик.
Батько був у нас дуже строгий, ніколи доброго слова не казав, не хвалив.
– Я хочу аби вони життя знали, – завжди виправдовувався.
Повірте, він міг за дрібничку такого наговорити, що моїй свекрусі ще вчитися і вчитися. І я так звикла до такого, що нема куди дітися, тому й зі свекрухою жила, бо нема ж куди дітися.
Тоді вже квартири не давали, все розпадалося і треба було виживати.
Але якось все у нас добре, свекруха вже літня жінка, вже з палицею ходить і всім розказує, яку золоту невістку має:
– Бо мене слухала, – каже всім.
А я мовчу, хай їй Бог буде суддею.
Але своїх доньок я вивчила так, що наша хата – то дім, навіть свекруха любила онучок, завжди казала, що тут дім, тут раді, тут добре.
– Нема ніде так добре, діти, як дома, – завжди їм казала, – то частіше приїжджайте.
І ось моя донька вийшла заміж і така вже їй попалася свекруха, що не передати словами. І я тоді своїй дитині і кажу:
– Не терпи й хвилини, бо звикнеш і втратиш самоповагу. Бери дитину і до мене, як чоловік твій має розум, то піде за тобою, а як ні, то ще краще. ми тобі допоможемо.
Поговорила моя Ольга з чоловіком, що жити зі свекрухою не буде в такому відношенню і хай вони знімають квартиру або вона йде до нас. Правда той послухав і так зробив, як жінка каже, а сваха лишилася сама в хаті великій, бо не могла собі ціни скласти.
Кілька разів Ольга їхала до неї в гості, а потім мені й каже:
– Мамо, як ви праві, чого я їду туди, де ні мені не раді, ні моїм дітям? Не так встали, не так сіли, не так подивилися.
Відтоді лише чоловік до матері їздить, а Ольга відпочиває. Запрошували кілька разів сваху, але вона так само всім в хаті не задоволена, бо й далеко і ремонт не такий, діти не такі, все не таке.
– Мамо, я не знаю, як вона хоче аби ми її приймали, як королеву? Та приготували поїсти, постелили на дивані, повели на концерт, а вона все щось шукає та щось хоче.
Що вона мені буде розказувати, коли я з такою людиною вже тридцять років живу і не можна її ніяк змінити. То такі люди, просто не всі тепер мають таке ставлення сприймати за нормальне, як от я та ще, певно, моє покоління. А ви якої думки?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
