Одна молода панна звикла бути найкращою серед усіх і всьому. Вона була єдиною донькою, і рідні завжди в один голос хвалили її, порівнюючи з іншими, особливо з двоюрідною сестричкою:
– Яка ти, Галюсю, в нас чемненька, слухняна, чистенька, не те що тітчина Оля.
І в школі, в інституті, на роботі Галя була найкраща. Дівчина мріяла, що й сім’я в неї буде найкраща: чоловік, донечка й син. Та минали роки, а з хлопців ще ніхто не припав їй до душі, і подруг Галя ніколи не мала, бо не було серед них таких ідеальних, як вона.
Дівчина була з побожної родини, де всі щонеділі ходили до храму. Та були ще при церкві спільноти, де люди молилися щиро у своїх потребах, потім ділилися радістю від вислуханих Богом молитов, що одним давали оздоровлення, другим допомагали зі вступом і навчанням, іншим у дорозі та праці.
Галя й собі вирішили приєднатися до однієї спільноти, молитися дев’ятниці й розарій, і дуже скоро дівчина стала найкращою серед молільниць. Вона легко запам’ятовувала безліч молитов, навчала інших співаних вервиць. Її запросили до церковного хору, доручили організовувати прибирання в храмі та його прикрашання. Галю тепер хвалили всі парафіяни, а хлопці, що завжди ходили до церкви, почали звертати на неї увагу.
Галя вже могла вибрати собі найкращого з найкращих парубків, що залицялися до неї. Вона дякувала в молитвах своїй небесній покровительці Галині, вишила собі іменну ікону святої. Дівчина часто сповідувалася, їздила на храмові свята до інших церков, брала участь у пішій прощі до святих місць.
Коли пішов у засвіти старенький дяк, Галі навіть запропонували стати дияконесою, але вона відмовилася, бо державна робота не давала їй можливість повністю віддаватися службі, так що довелося всім звикати до молодого дяка. Найважче було Галі, бо вона дуже прив’язалася до старенького, вважала його святим, що одразу потрапив у Рай. Про себе дівчина також думала, як про святу. От якби щось, не дай Бог, з нею трапилося, то вона також опинилася б там, у Небеснім Царстві. Їй назустріч вийшла б свята Галина з ангелами і провела до Едему, до самого Бога.
Вночі дівчині приснився сон. Її душа покинула тіло, і ось вона наблизилася до воріт Раю. Але перед нею була невелика черга людей. Їх зустрічали з ангелами різні святі: і Миколай, і Петро, і Катерина… Нарешті і свята Галина обійняла поважну пані. Коли ангел вказав рукою на Галю, свята сказала: але я її не знаю
– Як? Я ж краще за інших молилася, найкраще вишивала й в хорі співала, – образилася дівчина і тут побачила дяка:
– Ось він вам підтвердить, яка я гарна вірянка, все роблю якнайкраще, люблю до церкви ходити, і все в мене краще за інших виходить. То хто ж гідний Раю, як не я?
Дяк закивав головою, та свята Галина суворо сказала:
– Ні, дитино, себе ти найбільше любиш, свій голос у хорі, своє рукоділля. Навчися ще Бога щиро любити і ближніх, не величайся своїм умінням і даром, бо все це тобі не для гордості дано. Поверніть її, ангели, додому.
– Невже дорога до Раю – це лише всього-на-всього Любов? Любов до себе, недосконалого, любов до людей, не ідеальних, а звичайних, любов до Бога у молитвах, праці й відпочинку.
Чи правильний висновок зробила Галя, прокинувшись зі сну?
