Моя донька вже давно вийшла заміж за Тимура. Так як у нашому містечку нічого ловити молодим і перспективним, вони одразу після весілля переїхали до іншого міста. Там облаштувалися та оформили іпотеку.
Після появи онуки я переїхала до них. Мені було самотньо, та й дочці потрібна була допомога. Вона не могла довго сидіти у декреті, адже кредит треба було виплачувати.
Я стала безкоштовною нянею. Я буквально виростила онучку. Спочатку донька працювала віддалено, а потім зрозуміла, що я з усім справляюся, і перейшла в офіс.
Я буквально валилася з ніг від утоми. Готувала, прибирала, няньчила Поліну. Внучка була дуже активною – навіть хвилину посидіти я не могла.
Полінка ж була дівчинкою з особливостями. Її поведінку потрібно було корегувати зі спеціалістами, тому я часто моталась з нею по місту. Доводилось користуватись міським транспортом, а хто має таких дітей зрозуміє, що це дуже і дуже непросто.
Я не розуміла позицію доньки та зятя, адже вони зовсім відсторонилися від батьківських обов’язків. Всі перекинули їх на мене та розслабилися. Я навіть на дачу не могла з’їздити, тому що не було жодного вільного дня.
Коли я дізналася, що донька знову при надії і не збирається іти в декрет я зрозуміла, що не витримаю. Одного дня прокинулась і зібравши речі сказала молодим, що повинна їхати додому терміново. Причин не пояснювала. Просто пішла у двері, доки ті крізь сон ошелешено переглядались.
Тепер молоді батьки самі справляються. Донька у декреті сидить. Зі мною не розмовляють закопиривши носа, звичайно, але мені байдуже. Мабуть, даремно я на допомогу тоді примчала, треба було одразу привчати їх до самостійності.
Головна картинка – pexels.
