fbpx

Одного ранку, спустившись сходами вниз, я побачив, як моя сімнадцятирічна донька в солодкому напівсні лежала на дивані з юним хлопчиськом. Я тихо приготував сніданок, піднявся знову нагору і сказав дружині, другій доньці і синові, щоб вони не галасували

У житті кожного батька колись настає переломний момент: його донька починає зустрічатися з юнаком. Доводиться усвідомлювати, що він більше не є для своєї маленької дівчинки найкращим чоловіком на світі. Цей «якийсь юнак» приносить в її життя нові погляди та інтереси, змінює думку на ситуацію. Змінює її життя назавжди. Розуміючи все це, багато батьків, розраховуючи на свою мудрість, бажаючи доньці лише найкращого, часом вживають жорстких заходів, розбиваючи серце своїй дитині на довгі роки. Але цей батько п’ятнадцять років тому вирішив вчинити так, як підказувало йому серце:

“Одного ранку спустившись сходами вниз, я побачив, як моя сімнадцятирічна донька в солодкому напівсні лежала на дивані з юним хлопчиськом. Мабуть, заснули після “тяжкої” ночі. Я тихо приготував сніданок, піднявся знову наверх і сказав дружині, другій доньці і синові, щоб вони не галасували – молоді люди все ще сплять.

Наш обідній стіл у вітальні стояв прямо навпроти дивану, який прихистив на ніч молоду парочку. Ми спустилися всією сім’єю, сіли снідати, і я вигукнув: “Юначе!”. Ніколи ще не бачив, щоб хтось із горизонтального положення так швидко переходив у вертикальне. “Сніданок готовий!” – сказав я так, ніби ось-ось висмокчу душу з цього бідного хлопця. Я підсунув йому стілець і посадив поруч з собою. “Сядь!” – відрізав я, змушуючи всю сім’ю поринути у цілковите мовчання.

Смішно згадувати, але тоді та відстань від дивану до столу стала для цього хлопця найважчим у житті відрізком шляху. Одягнувшись, вони з моєю донькою з обличчями зрубаного дерева сіли за стіл. Від цих закоханих так і віяло неспокоєм. “Друже мій! Я хотів би поставити Вам питання надзвичайної важливості. І Ви повинні на нього правильно відповісти… Для вас же краще…”,- сказав я своїм грубим басом(так звучало  ще страхітливіше) вже майже тремтячому від страху юнаку. “Чи любите Ви кішок?”

Хлопець виявився дуже милим і доброзичливим. Він явно не мав освіти, але бевзем точно не був. Однак почуття, які він навіював, здавалися мені дуже дивними. Можливо, від нього віяло самотністю, чи відчайдушністю чи навіть проблемністю… Донька, тим не менш, переконала мене в його незвичайності. Тоді вона знала його вже майже місяць.

Відтоді він приходив до нас щодня, але ніколи більше не залишався на ніч. Щоранку цей хлопець забирав мою доньку в школу на велосипеді, привозив її назад додому, контролював її домашні завдання, завжди був поруч, коли вона нездужала. Він дбав про неї. Він весь час проводив з нею. Навіть коли моя донька “вибрикувала”, у нього було ангельське терпіння.

Хлопець сказав, що у нього немає ні сім’ї, ні освіти, ні роботи. Але моя донька його обожнювала. Я подумав, хто я такий? Чому я повинен заважати їй вчитися на власних помилках?

Минуло вісім місяців. Мій син дізнався, що хлопець його сестри безхатько. Його тато відійшов у засвіти з власної волі. Мама також не була прикладом правильної поведінки, думаю ви здогадуєтеся про що я, її не стало за три тижні після батька. Хлопцеві тоді було п’ятнадцять… Усі чотири роки йому доводилося якось виживати на вулиці. Підліток підробляв на будівельних роботах, ночував у парках, під мостом, у “друзів” … Коли моя донька вперше зустріла його по дорозі зі школи, він прибирав сміття на вулиці.

Все це ніяк не відповідало моїм нинішнім уявленням. Я знав ввічливого, весь час усміхненого юнака, який бездоганно піклується про мою доньку. Він зробив мою маленьку дівчинку щасливою. Ця дитина, у якої ніколи не було можливості бути дитиною. Не було можливості нормально поїсти, повністю вгамувати свій голод або спрагу.

Іноді, коли він не приходив через роботу, ми сумували за ним. Мій син став йому другом. Моя молодша донька повністю йому довіряє, а материнські почуття моєї дружини взагалі розгорілися з новою силою. Я? Я хвилююся за нього. Я бажаю йому щастя.

Моя дружина і донька розплакалися (жінки!), коли я розповів їм все про цього хлопця. Моя старша донька все знала, нічого нам не говорила і відпускала його вночі… куди? Я виховав безсердечну юнку…

На наступний день я дав хлопцеві ключі від нашого будинку, дозволивши залишатися у нас на ніч. Через тиждень ми організували йому окрему спальню, всі разом підбирали відповідні меблі. Руки, зазначу, у нього золоті! Він хотів все робити сам, нікому не підкоряючись, проявляючи свій сильний характер. Ніяка освіта цього не дає.

П’ятнадцять років минуло, а цей хлопець і моя донька все ще разом, закохані один в одного, як молодята. Бізнес у них процвітає, двійнята підростають. Мої онуки. Хлопчик і дівчинка…

Продовження, я сподіваюся, буде…”

Життя підходить до всіх з різних сторін, відкриваючи численні можливості, які іноді лише треба навчитися розпізнавати. Навіть найпідозріліша людина може виявитися для нас чудом, якщо ми приймаємо її з чистою душею і відкритим серцем.

Поділися цією історією кохання, дружби і міцної родини зі своїми друзями!

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

You cannot copy content of this page