На цю пару всі звертали увагу. Стрункі, високі, красиві. Вона – яскрава блондинка з прекрасною фігурою, правильними рисами обличчя, трохи гордовита від усвідомлення своєї краси. Він – сильний, упевнений в собі, іронічний, велично недбалий.
Уважний спостерігач міг помітити одну важливу риску в їх поведінці: жоден з них не був «наздоганяючим», ніхто не намагався завоювати увагу партнера, обоєзнали собі ціну і не думали її збивати.
Підійшли до столика, чоловік ввічливо відсунув стілець для неї, потім сів навпроти. Вона недбало погортала меню, відкинулася на спинку стільця, злегка махнула рукою з дорогими браслетами:
– Замов сам, на свій смак… Мені лінь вибирати.
– Ростбіф, салат «Гладіатор» і холодна біленька, так?
— Не так! Хочеш мене розлютити?
– Чому розлютити, що за безглузді звинувачення? – широко посміхнувся чоловік. – Ти просила мене зробити замовлення на свій смак, а я люблю саме такі страви!
– Добре. Один нуль. Замов мені роли з чорною ікрою, карпаччо з яловичини, келих брюту. Потім – каву з круасаном.
Чоловік продиктував офіціантові замовлення, і той чемно поцікавився:
– Вибачте, рахунок розділити, чи буде спільний?
– Там розберемося, – злегка посміхнувся чоловік, – вирішимо, коли будемо таксі замовляти!
Офіціант ввічливо кивнув і відійшов від столика, жодним рухом, жодним поглядом не показав, що зрозумів цю гру. «Якщо замовлять одну машину, щоб поїхати разом, замовлення оплатить він. Якщо дві машини – тоді рахунок окремо. І вірно. У неї замовлення рази в три дорожче, навіщо його оплачувати, якщо вона дасть зрозуміти, що не поїде з ним?» – хлопець посміхнувся своєму каламбуру.
«Хоча, з іншого боку, цей розмінюватися на дрібниці не буде. Видно, що не бідний і не жадібний. А ось їй чого випендрюватися? Гаразд, мені-то що, аби платили і чайові нормальні залишали!» – офіціант знову окинув поглядом парочку, і зайнявся своєю роботою – інші гості також вимагали уваги.
А за столиком в очікуванні замовлення йшла неспішна бесіда, скоріше навіть ліниве перекидання легких, малозначущих фраз.
– Ти не напрягайся, – дама посміхалася ледве помітно, – якщо якісь проблеми, я за себе без питань заплачу.
– Та ні, я не збираюся взагалі-то. Так, про всяк випадок уточнив. – Подумав: «Один-один, і далі буде не на мою користь, здається»
– А, ось і добре. А я поки, якщо дозволиш, потримаю інтригу!
– Яку інтригу? – чоловік відкинувся на спинку стільця, ліниво примруживши очі.
– Ну-ну, не роби вигляд, що не розумієш, будь ласка.
– Слухай, у мене сьогодні важкий день був, тільки те й робив, що з серйозними людьми переговори вів, загадки їх розгадував. У мене все, мозковий ресурс вичерпаний, ти вже роз’ясни, будь ласка!
– Бідолашний! Все-то ти у роботі, все в справах, яко бджола…
– На тому стоїмо…
Вони перервали розмову – офіціант приніс замовлення, розставив тарілки на столі.
– То як? Розшифруєш? – він уважно подивився на свою супутницю.
– А що там розшифровувати, – вона доїла шматочок ролу, промокнула губи серветкою, – для тебе принципово важливо зрозуміти – чи поїду я потім до тебе і залишуся на ніч. Причому зрозуміти, до того, як прийде час розрахунку…
– А для тебе принципово важливо до останнього не давати мені зрозуміти, що ж ти з цього приводу вирішила!
– Ти знаєш, я сама ще нічого не вирішила. І мені це абсолютно не принципово. Я насолоджуюся хорошою їжею, приємною бесідою, музикою. А як воно буде потім, ну, як буде, так і буде! Підемо, потанцюємо?
Вони плавно рухалися посеред танцполу, тримаючись не скуто і відсторонено, а легко і вільно, але при цьому не занадто близько один до одного. Повернулися за столик, поїли, поговорили, знову потанцювали. Потім чоловік покликав офіціанта, попросив рахунок, не чекаючи питання – загальний.
– Таксі замовити? – поцікавився офіціант.
– Так, будь ласка, одну машину.
Коли хлопець відійшов, спокійно сказав своїй супутниці:
– Куди їхати, вирішуй сама. Якщо що, я тебе просто відвезу додому, мені в принципі, все одно!
– Дякую, ти дуже люб’язний! – з її тону неможливо було зрозуміти, це просто ввічлива фраза, легкий сарказм чи завуальована образа.
Сіли в машину, водій запитально обернувся.
– Артилерійська, 12, будь ласка. Відвеземо даму, а потім поїдемо далі.
В дорозі мовчали, і схоже було, що кожен з них прикидає, з яким же рахунком закінчилася їх ця, далеко не перша зустріч. Приїхали. Чоловік вийшов з машини, зробив знак водієві почекати, допоміг вийти панянці. Біля під’їзду вони зупинилися на хвилину.
– Вибач, але сьогодні дійсно не можу, втомилася дуже. Дякую за хороший вечір. Ти не образився? – вона виглядала трохи зніяковіло.
– Ні-ні, що ти, я ж казав, мені в принципі все одно. І тобі дякую! Добраніч!
– На добраніч, – трохи забарилася, зайшла в під’їзд.
Він сів у машину, назвав адресу свого будинку, дістав смартфон. Набрав повідомлення:
«Свєтко, привіт! Ти як сьогодні? »
Відповідь прийшла майже відразу:
«Ой, Сергію, я вдома, сиджу, скучаю!»
«Я теж сумую, поїхали до мене?»
“Звісно милий! Ти за мною заїдеш? »
«Ні, ти давай збирайся, я через півгодини пришлю машину, оплачу картою, добре?».
«Добре-добре, вже збираюся!»
«Тобі піцу замовити?»
«Вау! Звісно! Велику, з ананасами!».
«Добре, замовлю. Все, давай, готуйся».
Звісно, можна було б не ускладнювати, а заїхати за Свєткою на тій же машині, але він уявив, як буде посміхатися водій – потім, звісно, коли клієнт не побачить – порівнюючи товстеньку, куцу сільську Свєтку з гуртожитка й доглянуту, вишукану красуню , яку він відвозив на артилерійську вулицю.
Це моя справа, похмуро подумав він. Ту видру я все одно рано чи пізно зламаю, це просто спорт. А сьогодні буде Свєтка. Проста, звичайна, невитончена. Але зате готова на все, що обожнює мене, не виставляє жодних вимог. Яка різниця? Аби до ранку.
Автор: Oleksandr Sorokovyk.
Фото ілюстративне.
