Дівчина уявила, скільки вони можуть витратити на свято для всіх. І зрозуміла – нічого витрачати вони зараз не будуть. Бюджет розпланований до середини січня, з усіма цими подарунками грошей і так не вистачає. Вони збиралися посидіти вдвох, може, зустрітися з друзями, а не готувати десятьох людей.
— Знову?
— Ну так.
Вона не жадібна. Просто її набридло платити за інших.
— Ні, все, — Оксана відклала листи, — Жодних свят у цьому домі. Тільки наші з тобою дні народження. Хоча я б їх краще відзначала у кафе, треба буде так і зробити.
— Пропонуєш їм відмовити? Вони ж готуються.
— Як вони готуються? Ми з тобою самі постійно купуємо, готуємо, прибираємо потім. Хоч би хтось допоміг.
— Не можна шкодувати для родичів.
— Згадай, коли вони нас кудись запрошували? Давно. Бабуся всі свої свята відзначає у нас, за наш рахунок. Тато. Дядько. І навіть брат уже три роки святкує дні народження у нас. Незабаром і дітей приведе, от побачиш.
Андрій замислився. Раніше він був у захваті, що в Оксани завжди на святах багато людей, і не розумів, чому вона злиться.
— Мені шкода грошей та часу, — продовжила Оксана.
Ніхто з рідні не віддавав їм грошей. Ніхто не допомагав потім наводити лад. Приїхали, посиділи та поїхали. Як у ресторані.
— Допустимо, так і є. Гаразд, — погодився Андрій, — Але виходить, що треба якось сказати, що в нас не вийде, хоч усі вже сподіваються.
— Ми нікого не запрошували. Все.
Оксана не збиралася влаштовувати спектакль. Вона просто і з посмішкою сказала рідним, що цього разу у них не можна, вони не мають грошей. Вона хвилювалася, що бабусі вистачить совісті сказати – візьміть позику. Але їй пощастило.
— Я раніше так радів таким святам у вас.
— Я теж.
У дитинстві й Оксана раділа, що раз на 2-3 місяці в них удома збирається вся рідня, не розуміючи, чим незадоволена мама. Мама йшла до магазину, два дні готувалася до цього, одна прибирала. Тато взагалі не допомагав. Оксана усвідомила чим мама була незадоволена лише тоді, коли почала допомагати мамі.
Це щоразу треба витратити багато грошей та сил. Родичі не поспішали запрошувати до себе.
Мами вже немає. І ця місія якось плавно лягла на Оксанині плечі.
Тільки не цього разу.
Час із цим закінчувати.
Право приймати в тебе всіх численних родичів перейшло до її молодшого брата, котрий, до речі, і сам любив влаштувати у них вдома своє свято. От нехай тепер теж щось робить.
— Це ж так дорого, все дорого, — повторювала братова дружина, коли їй вдавалося зателефонувати. Андрій щось відповів. Оксана раділа – хай тепер самі зрозуміють.
— Не розумію, що там у вас трапилося, — казав брат.
Сталося те, що набридло все робити самим. Бажаєте свята? Беріть участь. Минулого разу Оксані на її день народження дехто навіть нічого не подарував. Привезли тортик, поставили ближче до себе, і на цьому все. Мовляв, у нас же сімейна вечеря. Які подарунки?
— Грошей немає. Сам кажеш, що все дорого, – відповів Андрій.
— У всіх немає. Треба бодай разом оплачувати.
Невже? Оксана аж пішла до іншої кімнати, щоб не почати сваритися. А чому тоді їм за стільки років ніхто нічого не сплатив? У сім’ї було прийнято, що ті, хто організовує свято, і накривають стіл. Якби це було по черзі, без проблем. Але хитрі люди вирішили, що завжди можна відзначати в Оксани, як колись у її мами.
— Вже домовились? — Запитала Оксана, коли прийшов у кімнату Андрій.
— Ага.
— Посварилися?
— Ні. Але він сказав, що сімейні зустрічі мають бути рідшими.
На Новий рік брат був явно не в настрої. І гостям був зовсім не радий. Навіть бабусі, яка одразу сказала:
— Чогось на столі не вистачає.
Натомість проблема Оксани після того вечора вирішилася. Коли всі почули, що час святкувати у усіх по черзі, то різко зрозуміли, що це дуже складно і затратно.
Фото ілюстративне.
