– Оксано, а доки я буду Віталія годувати? Та скільки можна на мої плечі перекладати оте готування. Я хочу відпочити, а він щоразу до мене та й до мене і мені лиш за плитою стій. Як не вмієш готувати їсти, то прийди до мене і я тебе навчу

Моя свекруха дуже смачно готує, тому я не раз чула від чоловіка: «А у мами смачніше», коли він смакував мої страви. До шлюбу мені здавалося, що я смачно готую, але справді, в свекрухи все було дуже смачне, а ще коли тобі ввесь час кажуть, що їдять насилу, то ні-ні та й перестанеш вірити у свої сили.

Отак потроху з мого меню зник борщ, бо мама краще готує, зникли сирники, бо мама краще готує, зникли голубці, бо мама краще готує.

Та багато чого зникло і я старалася готувати найпростіші страви, щоб не витрачати купу часу і мати отакий відгук.

І якось приходить до мене свекруха і каже:

– Оксано, а доки я буду Віталія годувати? Та скільки можна на мої плечі перекладати оте готування. Я хочу відпочити, а він щоразу до мене та й до мене і мені лиш за плитою стій. Як не вмієш готувати їсти, то прийди до мене і я тебе навчу.

І я погодилася прийти до свекрухи. Вона мені все пояснювала, як маленькій в приготуванні борщу і тільки дивувалася, як я тонко нарізаю капусту, а далі й каже:

– Та наче ти все добре робиш, а чому тобі борщ не виходить? Зараз перевіримо.

І ось вже борщ на підході, я закинула зелень і виключила. Свекруха взяла пробувати і хмикає.

– Та добрий борщ, чому Віталій не їсть?

– Не знаю, каже, що у вас смачніше.

– Ясно все. Я йому зараз влаштую.

І вона взяла телефон і набрала сина.

– Віталюсику, я такий борщик смачненький зварила. Прийдеш?

Той прибіг, а не прийшов. Правда, здивувався, що я в матері, але всівся за стіл та взявся до борщу, сьорбає і прихвалює, сьорбає і прицмокує.

– Мамо, який борщ смачний, як завжди. От, Оксано, бери в матері рецепт, а не губи копиль, – каже мені.

І тут я бачу, як свекруха аж блідне.

– Це Оксанин борщ, сину, а ти нам обом голови завертаєш аби ми ковтка свіжого повітря не мали, а на кухні цими випарами жили? Та я думала, що ваш шлюб бережу, бо мало що може невістка не вміє готувати. То я ж підсоблю. Нащо мені йти з подружками в кіно, як я маю голубці крутити, нащо мені їхати в санаторій, адже синочок гарячого не матиме і жінку покине та діти, нащо мені посиліти перед телевізором, бо ж синочок на вечерю прийде. А ти ось так вередуєш? Щоб ноги твоєї у мене не було. я все сказала.

Бачили б ви Віталія, як він на лиці змінився. До нього ніяк не могло дійти, що мама може мати якесь інше заняття, як готувати йому їсти, а про те, що мама вже хоче від цього всього відпочити – й думки не було.

– Я ж думала ти пригоріле і сире їси!, – вже свекруха завелася, – А я сумки ношу, а я ж то все стараюся, а ти отак?

Тоді вона оту каструлю з борщем йому в руки і за двері. Отак ми мовчки йшли додому.

Але Віталій подумав, що це вже кінець історії. Але ж я ще не починала. Думаю, поки пробачення не попросить, доти нічого не готую, а він і не здогадується: борщ доїв і дверцятами від холодильника рипає, і то навмисно, бо знає, як я на таке реагую.

– То є в хаті жінка чи ні, – вже не витримує.

– Жінка є, але не знаю чи є чоловік, – відказую я.

– Я тобі зарплату дав, то ти дай мені їсти.

– Дам, чого не дам, як згадаєш чарівне слово.

– Будь ласка.

– Ні, не це, як згадаєш, яке саме, то тоді й приходь.

Ви не повірите, він кілька днів їв бутерброди і запарював локшину, але так і не сказав «пробач». Тільки пізніше, і я певна, що то свекруха йому підказала, то він прийшов, і квіти приніс та перепросив. Відтоді змінився і то завдяки свекрусі, бо вона нічого не готує, а ще й до нас приходить їсти та мене розхвалює. Вона дуже рада, що тепер вільна.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page