— Олено, ти, що це надумала? – телефонує обурена свекруха, – Це ж не на один день рішення, на все життя. Тричі подумай перш ніж так вчинити. Він же порядний і правильний мужчина, а те що сталось можна якось пережити. Думай Олено головою зараз, аби потім не картала себе, доню.
Сьогодні нарешті зробила те, про що довго думала, але ніяк не наважувалася. Я випровадила чоловіка! Просто втомилася вже терпіти. Він сів мені на шию, і ніжки звісив. Вже рівно рік як цей «чоловік» сидить вдома без роботи. І судячи з усього його це влаштовувало.
Ми працювали з ним в одній фірмі з продажу сантехніки тільки в різних відділах. Але рік тому в компанії почалися масові скорочення, і мого чоловіка попросили піти. Ми не надто засмутилися, адже у нього були хороші рекомендації з попереднього місця роботи і досвід продажів в цій сфері вісім років. Але коли він зіткнувся з пошуком роботи, виявилося, що не все так просто. У багатьох фірмах потрібна вища освіта, а у мого чоловіка лише транспортний технікум за плечима. І ніхто не дивився на рекомендації і досвід. Без освіти прийняти не могли.
Тоді ми вирішили спробувати пошукати в інших сферах зайнятості. Але все не клеїлося. І мій коханий опустив руки. Днями безперервно замість пошуку роботи він займався комп’ютерними іграми. Через місяць я зрозуміла, що комп’ютер – це зло. Замість того щоб просто прибрати в квартирі і приготувати вечерю поки я на роботі, він перемагав вигаданих ворогів в черговий комп’ютерній грі.
Ще через пару місяців я побачила, що ніхто не шукає роботу зовсім. Мій чоловік вирішив, що просиджувати штани вдома в теплі, поки його дружина працює – відмінний варіант. І навіщо щось міняти? Я почала піднімати теми пошуку роботи. Подруга повідомила, що на відділення однієї транспортної компанії з перевезень вантажів потрібно вантажник. І якщо добре себе зарекомендуєш, є шанс просунутися по кар’єрних сходах. Але виявилося, що тягати вантажі мій чоловік не має наміру. На мою пропозицію піти водієм-експедитором теж знайшлася відмовка нібито взимку в ожеледь небезпечно возити вантажі. І так до нескінченності.
Коли ми відзначили півріччя безробіття мого чоловіка, я стала вже не просто пропонувати йому роботу, але і вимагати, щоб він перестав сидіти на моїй шиї. На мої прохання зробити хоч щось по дому отримувала ігнор з його боку. Почались непорозуміння. Постійно. Я зрозуміла, що втомилася забезпечувати дорослого чоловіка, який від комп’ютера не відходить ні на крок.
Ще через три місяці я безпосередньо сказала йому, що відчиню двері і випущу його на волю, якщо він не візьметься за розум. Але він не сприйняв мої слова серйозно. Сьогодні рівно рік як мій обранець потрапив під скорочення. Прийшовши з роботи, я в черговий раз застала його за комп’ютерними іграми, і у мене просто скінчилось терпіння. Я просто зібрала його речі і виставила з квартири. Уже дзвонила його сестра і свекруха, обидві вмовляють не поспішати. А я ось сиджу і думаю, а може вони праві? Він же ж ніби нормальний: за комір не заливає, не зраджує і жили ми до цього року прекрасно ладнаючи. Але, як згадаю його за компом, аж підскакую. І ніби розумію, що права, а малесенький сумнів точить.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головне фото – pixnio
