До свого Дмитра вона нічого подібного ніколи не відчувала – ні тоді, коли зустрічалися, ні тоді, коли прожили разом три роки і привели на світ сина. Хіба до дитини вона відчувала якусь всеосяжну любов, але то було геть інше відчуття, тепле, немов ковдра і міцне, немов броня.
Якось Дмитро запросив свого друга до них в гості, це певно, був день народження чи якесь інше свято – вона не дуже пам’ятає, бо все вивітрилося з голови, коли вона побачила Вадима. Очі, голос, статура – все їй подобалося, все викликало в ній захоплення, трепет і обожнювання. Але вона любила тихо – мріяла, уявляла, бо ж добре розуміла, що вона не вільна жінка…
Хіба що просить чоловіка розповісти, як там на роботі і все випитує, що саме робив Дмитро біля Вадима, разом з Вадимом, поруч з Вадимом, що Вадим любить їсти, чи має дівчину, дружину…
Дмитро така цікавість здивувала, але Олеся пояснила все тим, що раз друг був у нього на дні народження, то треба знати, що йому подарувати та, коли до нього піти, та як з ним говорити аби не мовчати, як риба. Здавалося, що це розумно, адже в чоловіка через місяць теж мало бути свято, тому всі ці дні Олеся тонула в розмовах про Вадима з власним чоловіком…
Навіть на своє весілля вона так ретельно не готувалася, все мало бути бездоганне – сукня, макіяж, нігті. Сина поручили свекрусі, а самі пішли в гості.
Вадим жив сам в орендованій квартирі, гостей набралося багацько, але для Олесі це було краще, бо вона могла спокійно сидіти і спостерігати за своїм коханим. Їхні погляди час від часу пересікалися і вона дуже сподівалася прочитати те, що горить в її очах.
Дива не сталося і додому вони верталися з Дмитром мовчки.
– Ти була сьогодні такою гарною, – говорив чоловік, було чутно в його голосі, що він пишався дружиною.
Олеся мовчала – що з того толку? Вадим й бровою не повів в її сторону…
Далі почалися сірі-пресірі будні… На чоловіка злилася, що він не те чи не так зробив, глинув, дихнув чи подумав. Розуміла, що це безглуздо, але не могла себе стримати – чому він в її житті, а не Вадим? Найкращий, найгарніший, найдобріший Вадим?
Одного дня Дмитро попередив, що прийде на вечерю з Вадимом, бо треба щось порадитися по роботі. Олеся заметушилася, руки від щастя трусилися, навіть співала від радості: «Обійми мене, обійми мене, обійми…».
Вечеря пройшла добре, хоча, здавалося, чоловіки не помічають жінки, яка з німим обожнюванням дивилася на них, вірніше на одного.
Раптом в Олесі прийшло повідомлення на телефон… від Вадима: «Через п’ять хвилин вийди на коридор». Вона глянула на нього крізь кімнату, але той нічим не видав, що це він написав повідомлення.
Вона вийшла, ніби в магазин і відчула за спиною швидкі кроки та палкі обійми… Нарешті!
Їхня пpистpасть тривала кілька місяців і Олеся існувала від повідомлення до повідомлення, а під час вона оживала.
Дмитро побачив такі дивні переміни в дружині і думав, що вона захворіла і питав тещу чи було в родині щось подібне. Та приїхала і одразу зрозуміла в чому справа. Коли Дмитро пішов на роботу, сказала дочці:
– Я все знаю. Хто він?
– Мамо…
– Не мамкай, а слухай: він не найкращий у світі, а такий як усі, якщо тобі пощастить, а якщо не пощастить – то ще гірший. Просто перевір – напиши, що ти при надії і треба зустрітися і побачиш чи такий самий, чи гірший.
Який такий самий? Що мама городить? Найкращий у світі і вона не планує йому брехати. Проте, зустрічі з Вадимом ставали все коротшими і щось в ній змусило написати таке повідомлення. Зустрілися через годину, хоча останнім часом треба було днями чекати відповіді.
– Послухай, я не планую зараз створювати родину. Я ще надто молодий. Ти вже доросла жінка і знаєш, що з таким робити, – вмовляв він її, – І не надумай прив’язати мене дитиною – я за цим дуже уважно слідкую і ще скажу Дмитрові, що ти гуляєш з багатьма…
Було ще і ще погроз в перемішку з вмовляннями і Олеся побачила в якій вона прірві з людиною, яка ніколи не планувала її опікати чи охороняти.
Як тепер жити?
Фото Ярослава Романюка.