fbpx
Історії з життя
Отець Сергій неквапом перевдягався, хоч у церкві вже було людно. Він наче зумисне розтягував кожну мить, щоб насолодитися нею. Але в його очах виднівся невимовний сум. «Щось у нього сталося…» – перешіптувалися жіночки. Вони висували різні версії, але про те, що трапилося насправді, ніхто навіть і подумати не міг

Небо зранку насупилося, з темних хмар хлинуло рясним літнім дощем. У такт грозовій мелодії забили й церковні дзвони – кликали людей до храму. Здавалося, вони не співали, як завжди, а чомусь теж плакали, як і небеса.

Отець Сергій неквапом перевдягався, хоч у церкві вже було людно. Він наче зумисне розтягував кожну мить, щоб насолодитися нею. Але в його очах виднівся невимовний сум. «Щось у нього сталося…» – перешіптувалися жіночки. Вони висували різні версії, але про те, що трапилося насправді, ніхто навіть і подумати не міг.

За матеріалами – Вісник.К.

Сьогодні йому дуже важко. Всю ніч снилась Ольга. Як у житті, була усміхнена, у легкому платтячку. Хотілося ще і ще заглядати у її прекрасні очі, пестити волосся. Та тільки простягнув до дівчини руку – вона вмить спохмурніла. Обличчя налилося злістю. Від того, що Оля вимовила, прокинувся: «Останнє китайське попередження: або я, або вони!»

Встав з ліжка, побіг у кухню, аби вмити спітніле чоло. «А якщо справді Оля не жартувала? – крутилося в голові. – Я без неї не зможу». Важкі думки снували одна за одною. Згадував, як у семінарії познайoмився з Анною. Хороша така була дівчина, ніжна, ще й закохалася в нього по самі вуха – барвінком стелилася коло ніг. Мати й напосіла: «Буде тобі гарна жінка. Та й парафію швидше дадуть». Чи думав тоді, зовсім юний, що не раз каятиметься через свій вибір? Бо сеpце так і не відгукнулося на її любов. Одне за одним з’явилося двійко малюків – донька та син, дружина забула, як це доглядати за собою, щоб бути привабливою для нього. А йому ж хотілось, як і кожному чоловікові(а хіба ж священник не людина?) чогось цікавішого, гострішого… Тримався, як міг, а коли стукнуло сорок, таки не встояв й упав у гріх…

Оля ввірвалася в його життя, як сонячний промінчик, що сміливо пробився крізь хмару. Такого ні разу не відчував. Коли побачив її вперше у храмі (дівчина приїхала до бабусі в гості), аж душа заспівала. Всю службу не зводив з неї очей. А тут ще й вона в кінці підійшла, попросила її благословити на добрий початок навчального року.

– Як вас звати? – перепитав.

– Оля, – відповіла вона, покірно опускаючи додолу очі та схиляючи голову.

– Ольга, – поправив її, благословив і запросив приходити до храму частіше.

Відтоді шукав її очима щонеділі. Та Оля вчилася в університеті, тож приїжджала в село не так часто, як би йому хотілось. Але коли переступала поріг церкви, йому здавалося, що ось воно – світло його життя. Каявся через грішні думки, але вони зринали знову і знову.

Якось до батюшки підійшла Олина бабуся:

– Благословіть запитати.

– Питайте.

– Моя внучка Олічка має дуже гарний голос. Можна, щоб вона з пєвчими попробувала співати? Якраз у неї з’явилося більше часу, бо отримала диплом.

– А чого ж ні? – аж засяяв. – І матушці Анні буде підпора.

Відтоді став бачити Олю дуже часто. Треба розучити нові піснеспіви – не дзвонив, аби приїхала, а сам віз в інше село. Згодом почав помічати й те, що дівчина до нього небайдужа, бісики пускає. Одного разу не втримався, зачепив рукою, – ні слова не сказала проти. Іншого, ніби жартуючи, притулився. Знову змовчала. А якось увечері, коли поряд нікого не було, Оля сама його чмокнула. Що тоді відчув – лише одному Господу було відомо…

Каявся – та щоразу не в силах відступити від гріха. Не втримався й опинився з Олею. Тоді забував, хто він і для чого на світі живе. Хотілося, щоб ті миті продовжувалися вічно.

Пара добре таїлася, тривало те понад рік. Врешті Анна стала здогадуватися, що її батюшка не «святий».

– Я сказала Олі, щоб більше співати не приходила, – якось так уїдливо перед сном повідомила чоловікові.

– А це не тобі вирішувати! – роздратовано відповів їй Сергій. – Моя церква, і співати буде той, кому я скажу.

– Що, жижки тремтять? – запитала й відвернулася.

Їй було важко до сліз.

Але Оля справді не прийшла ні наступної неділі, ні пізніше. Анна сподівалася, що нарешті в сім’ї буде лад. Та де там! Чоловіка ніби підмінили. Він ходив сердитий, постійно на всіх бурчав, став відмовляти людям у вінчанні, хрестинах, посилаючись на погане самопочуття. Йому справді було недобре. Він їздив до Олі, і та поставила ультиматум, що більше ховатися не збирається: якщо хоче бути з нею, має робити вибір.

Остання служба

Минуло ще кілька місяців. Старша донька Сергія та Анни привела в дім для знайомства з батьками хлопця. Невдовзі відбулися заручини. Батькові було не дуже приємно від того, що його дочка при надії, а ще не заміжня, але бучу із цього приводу не робив. Він бачив, як та сама переживає.

– Тату, не сердься, благаю, – просила вона. – Я дуже хочу, щоб ти нас вінчав.

Він кивнув головою, хоч на душі було зовсім не святково. Дивився на юних закоханих, як вони крадькома обіймаються, якими повними любові очима дивляться один на одного. І в голові знову зринула Ольга – її куца сукенка й волосся із запахом духмяних трав.

…Хлинув рясний літній дощ. Отець Сергій збирався на службу до храму. Він твердо вирішив: служить тут востаннє. В машині вже лежала зібрана сумка, в яку вклав кілька сорочок та штанів.

Проповідь затягнулася. Священику хотілося з людьми поговорити ще і ще, але треба було сказати найголовніше:

– Сьогодні ми в останній раз зібралися разом. У наступну неділю до вас прийде інший батюшка. Якщо можете – простіть мене…

Він поклав на стіл ключі від церкви і пішов. А люди, отетерівши від несподіванки, не знали, жартує чи каже правду. Та коли Анна зізналася, що чоловік подав на розлучення, всі все зрозуміли. І навіть благання доньки, яка прийшла до татової любаски просити таки підвести її під вінець, нічого не змінили – батько на весілля до дитини не з’явився.

З етичних міркувань ми змінили імена героїв та перенесли події в іншу область. Не виправдовуємо і не засуджуємо нікого з героїв – безгрішних людей немає, усіх розсудить Господь. Якщо у вашому житті сталася подібна драма і ви хочете «висповідатися» на сторінках видання, напишіть нам.

Автор – Наталія КРАВЧУК, Хмельницька область.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!